Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан вважається найбільш одіозним лідером у Європейському Союзі. Вперше він прийшов до влади майже 30 років тому, а 12 квітня 2026-го відбудуться чергові парламентські вибори, на які він знову веде свою партію.
Чим Орбан завоював серця угорців, і з якими викликами він стикається тепер – розповідає "Політаналіз".
Як Орбан став прем’єром Угорщини
На початку політичної кар’єри Орбан мав абсолютно інакшу репутацію – демократа й прозахідника. Він привернув широку увагу до себе в червні 1989-го, коли виступив із промовою під час перепоховання Імре Надя, лідера Угорської революції 1956 року, яку придушили радянські війська. Тоді він закликав співвітчизників вірити у власні сили, оскільки саме так народ зможе позбутися комуністичної диктатури.
У той період Орбан був членом партії “Альянс молодих демократів”. Політсила підтримувала демократичні реформи, розвиток ринкової економіки, захист громадянських свобод і прагнення Угорщини стати частиною ЄС та НАТО.
У 1990 році Орбан очолив виборчий список "Альянсу", і на парламентських виборах вона здобула 22 місце зі 198. Партія підтримувала ліберальні реформи й відкрито виступала проти націоналістичних і антисемітських тенденцій у керівній коаліції. Майбутній прем’єр-міністр особисто висміював популізм влади, зазначаючи, що її лідери відкидають будь-яку критику й закидають опозиції та медіа спроби підривати авторитет країни.
Загалом харизма та рішучий антикомунізм зробили Орбана однією з найпомітніших постатей угорської політики початку 1990-х.
Втім, під час спроб здобути ширшу електоральну підтримку, його політичний курс почав змінюватись. У середині 1990-х за ініціативою Орбана відбувся ребрендинг "Альянсу молодих демократів", і партію перейменували на “Фідес”. З ліберального руху політсила перетворилася на правоконсервативну силу, яка акцентувала на національних традиціях, збереженні угорської ідентичності та захисті “традиційних цінностей”.
У 1998-му Орбан вперше очолив уряд країни. Тоді влада продовжувала підтримувати курс на європейську інтеграцію та проведення реформ, але політик почав намагатись поступово консолідувати власний вплив через меценатські мережі й контроль над ключовими інституціями. Втім, саме за його каденції, у 1999 році, відбулося приєднання Угорщини до НАТО.
За результатами виборів у 2002 році політик не зміг втриматися на посаді. Але у 2010-му, з популістичними гаслами Орбан і "Фідес" знову прийшли до керівництва країною. Тоді Орбан вніс зміни до Конституції та реструктуризував демократичні інститути, аби зосередити владу в руках “Фідес”.
Нова Конституція, яку критикували у Європейському Союзі, отримала низку цікавих положень. Зокрема, там прописали, що:
- народ об’єднують “Бог і християнство”;
- шлюб є виключно союзом між чоловіком і жінкою;
- людське життя охороняється з моменту зачаття;
- Угорщина несе відповідальність за угорців, які живуть за межами країни.
Погляди Орбана
На тлі розпаду комуністичного блоку у Східній Європі, молодий Орбан вимагав виведення радянських військ з території Угорщини та неодноразово нагадував про криваве придушення Москвою угорського повстання 1956 року.
Під час першої каденції на посаді прем’єр-міністра він дотримувався жорсткої позиції щодо Росії: уникав політичних контактів і протидіяв економічній експансії росіян.
У 2002 році риторика Орбана поступово змістилася в бік націонал-консерватизму та популізму. А після участі у з’їзді партії “Єдина Росія” у 2009-му політик почав відходити від прозахідного курсу, роблячи ставку на співпрацю зі східними партнерами. Водночас дедалі активніше критикував ліберальну демократію Європи.
В Україні угорський прем’єр став відомим у 2014 році, після початку російської агресії, коли заявив про необхідність надання автономії угорській спільноті Закарпаття. Відтоді тема закарпатських угорців стала одним із ключових інструментів його політики щодо України.
Ситуація особливо загострилася після того, як у 2017-му в Україні ухвалили закон "Про освіту", що був спрямований на посилення ролі державної мови. Відтоді Орбан систематично перешкоджає євроатлантичній інтеграції України, використовуючи право вето в ЄС та НАТО.
Навіть після того, як було підписано закон про нацменшини, а закарпатські угорці звернулися з проханням не блокувати євроінтеграційні процеси, риторика Орбана не змінилася. Він лише відсунув тему нацменшин на другий план й наразі намагається спекулювати на питаннях корупції та повномасштабної війни в Україні.
На тлі постійних суперечок із Брюсселем Орбан активно шукав союзників серед правих та ультраправих партій Європи. Тривалий час його партнером була польська партія “Право і справедливість” (“ПіС”), яку в ЄС звинувачували в авторитаризмі та порушенні прав людини. Проте після початку повномасштабної війни в Україні відносини між Будапештом і Варшавою різко погіршилися через антиукраїнську позицію Орбана. З тієї ж причини охололи і його контакти з прем’єркою Італії Джорджею Мелоні.
Вибори в Угорщині 2026
12 квітня 2026 року в Угорщині відбудуться наступні парламентські вибори. Головним суперником Орбана та його партії “Фідес” є Петер Мадяр, лідер політичної сили “Тиса”.
Цікаво, що влітку 2025 року Мадяр звинуватив Росію у спробах втрутитися в майбутні вибори, використовуючи спецслужби для підриву його кампанії. Раніше ж Служба зовнішньої розвідки РФ у своєму повідомленні зобразила політика “маріонеткою Єврокомісії”. Останню тезу неодноразово повторював і сам Орбан.
Також уряд Угорщини звертався до Європарламенту з вимогою позбавити недоторканності лідера “Тиси”, звинувативши його у нібито крадіжці телефону в нічному клубі Будапешта, а також у наклепі на депутата керівної партії. Втім, комітет із юридичних питань Європейського парламенту відхилив цей запит, а Орбан назвав рішення “ганебним”.
“Сьогодні в Брюсселі стало ясно, що лідер угорської опозиції – це людина Брюсселя. Він хоче бути намісником на своїй батьківщині. Можливо, він і підходить на цю роль, але ми цього не допустимо”, – додав нинішній очільник уряду.
Внутрішня криза у Фідес
Видання Direkt36 в жовтні 2025 року писало про напругу в урядовій команді. Основними причинами цього стали поява Мадяра на політичній арені та провал антиукраїнської кампанії Орбана.
За даними ЗМІ, в березні 2025-го між одним з опозиційних депутатів та його колегою з “Фідес” відбулась показова розмова, оскільки останній почав жалітись на економічну ситуацію в країні й роботу уряду. Найбільшим розчаруванням для політика стало те, що він вже неодноразово порушував ці питання перед урядом, але у відповідь отримував лише порожні обіцянки.
Крім того, 6 березня, після саміту ЄС, де обговорювали підтримку Києва, Орбан заявив про проведення “національних консультацій”. Вони були спрямовані на формування спротиву інтеграції України до Євросоюзу. Схожі опитування політик проводить регулярно, й, попри відсутність юридичної сили, вони ефективно мобілізують електорат “Фідес”.
Додаткового удару по позиціях “Фідес” завдали власні кроки Орбана. У травні він відкрито підтримав радикального румунського політика Джордже Сіміона, відомого антиугорськими висловлюваннями. Прем’єр-міністр розраховував, що в разі перемоги, Сіміон стане його союзником у конфлікті з Брюсселем. Втім, партія угорців Румунії, яка вела кампанію проти політика, публічно виступила проти дій Орбана, а сам Сімон зрештою програв вибори.
Невдовзі після цього Орбан зазнав ще однієї поразки. 4 червня уряд відкликав із розгляду законопроєкт, який прем’єр раніше активно просував. Документ обмежував діяльність незалежних редакцій і громадських організацій, які критикують владу.
Подальшого удару по іміджу Орбана завдав інцидент, що стався наприкінці червня. У Будапешті традиційно проходив ЛГБТ-прайд – щорічна подія, яку того разу уряд вперше офіційно заборонив. Втім, заборона мала протилежний ефект: на вулиці вийшла рекордна кількість учасників, відкрито проігнорувавши рішення влади.
Так чи інакше, Орбан й надалі переконаний, що зможе мобілізувати свій електорат. Ба більше, він не визнає власних прорахунків та провів виборчу кампанію з акцентом на антиукраїнську риторику.