Україна і світ у 2026 році переживатимуть руйнування старого світового порядку та глобальний перехід до багатополярного світу, в якому для миру залишатиметься дедалі менше місця. Україна ж обиратиме між продовженням війни з нестабільністю західної допомоги та не менш дестабілізуючим миром.
Світ у 2026 році: де стане гаряче?
2026 рік стане роком, у якому стабільності, безпеки та цивілізованих правил співіснування між країнами, базованих на міжнародному праві, стане менше. За історичними аналогіями світ входить у геополітичну фазу, яку можна порівняти з 1930-ми роками, тобто напередодні Другої світової війни. Міжнародне право дедалі більше перетворюється на порожні декларації, а на перші місця виходить сила.
У новому році світ може характеризуватися потенційно вищою кількістю конфліктів. Окрім традиційних воєн на Близькому Сході (Палестина, Сирія), у Південному Судані та ДР Конго, осередками воєнної напруги можуть стати Венесуела, Тихоокеанський регіон і навіть Європа. Волюнтаристські заяви Дональда Трампа про можливі "покарання" Колумбії чи Нігерії можуть "засвітити" ще якусь несподівану "гарячу точку" на планеті.
Небезпідставною є ймовірність, що вже в новому році Китай може напасти на Тайвань. Хоча експерти вказують на оптимальніший для атаки 2027 рік, у якому святкуватиметься століття "Народно-визвольної армії Китаю" та планується завершення модернізації флоту. Але, по-перше, Китай уже технологічно достатньо готовий, попри те що військова модернізація є процесом, який не закінчується ніколи, і війни рідко відкладають, чекаючи "остаточної готовності". Зазвичай атакують швидше, аніж ворожа розвідка доповість про завершення переозброєння.
По-друге, на даний момент геополітичні реалії складаються для КНР позитивно. США демонструють наміри до перегляду союзників та партнерів: Україна, Тайвань, країни ЄС, Японія. Штати виставляють до партнерів претензії, вимагають іти на поступки з агресорами, вигадують неіснуючі борги і оголошують про свої наміри відмовитися від військової присутності в цих регіонах. Улітку 2025 року Трамп відмовився схвалити Тайваню військову допомогу на понад 400 млн доларів заради переговорів із Сі Цзіньпіном. Навіть якщо у Вашингтоні це вважали кроком "деескалації", то в Пекіні могли сприйняти і як шанс, і як запрошення до агресії.
Тому Китай може вирішити діяти, поки в США відбувається хаотична переоцінка геополітичних інтересів, а новинні агентства повідомляють про виснаження снарядних запасів країн НАТО. Ймовірність китайської атаки зросте, якщо США заглибляться в політичну кризу, спричинену непослідовною політикою Трампа, або ж якщо в американського лідера серйозно підведе здоров’я.
За реалізації цього сценарію ескалація між США і Китаєм може перенаправити американські військові ресурси в Індо-Тихоокеанський регіон, знизивши й без того обмежену підтримку України. Навіть за умови гіпотетичного невтручання Заходу в "тайванське питання" світ може зануритися в глибоку кризу, за якої російсько-українська війна може перетворитися на регіональний конфлікт другого плану з непередбачуваним результатом.
Не виключеною є й одночасна з тайванською операцією російська ескалація на східному фланзі НАТО, який дедалі більше перетворюється на паперову декларацію. Росія недарма здійснює розвідку безпілотниками над Польщею та іншими державами ЄС. До того ж гібридна чи явна форма агресії проти Балтії або Польщі може швидше та результативніше задовольнити імперські амбіції Кремля, аніж повільна і виснажлива війна в Україні. Зрештою такий "хід конем" може зменшити кількість західної зброї для України.
Україна-2026: чи буде мир?
Агресивні та напористі спроби Дональда Трампа примусити обидві сторони в російсько-українській війні до миру виглядають для декого навіть переконливими та реалістичними, а успіх встановлення миру цілком досяжним. Але, враховуючи емоційну нестабільність, непослідовність думок та вікові зміни теперішнього господаря Білого дому, сподіватися на те, що якщо Трамп чогось упевнено вимагає, то це обов’язково буде досягнуто, щонайменше наївно. Більшість світових політиків сьогодні ставляться до Трампа як до великої дитини, яка верещить, почувши слово "ні", тому навчилися йому відмовляти без вживання цього слова, пропонуючи інші ініціативи або ж запевняючи, що "працюють над цим", не збираючись насправді виконувати ці забаганки. Саме таку тактику обрали президент Зеленський та європейські лідери.
Керівники держав ЄС усвідомлюють, що як тільки Путін доб’ється перемир’я з Україною і при цьому в перший рік "миру" не зможе досягти на виборах встановлення зручної для себе влади в Україні, він обов’язково переключиться на котрусь з європейських країн. Тому, як би цинічно це не звучало, в інтересах європейців, щоб Росія надовше застрягла в Україні, не маючи можливості спрямувати свою агресію на Європу. Для України позитивним є те, що гроші від ЄС ми гарантовано матимемо.
Зрештою головною умовою миру є лише небажання Росії далі продовжувати війну. Але зі зміною влади у Вашингтоні, трампівськими пропозиціями "покращення відносин", американським тиском на Україну та запрошенням кремлівського диктатора на червону доріжку в Анкориджі на території США в Кремлі усвідомили реалістичність виходу з міжнародної ізоляції. Не дивно, що після рукостискання Трампа з Путіним Росію поступово повертають до міжнародних структур та спортивних федерацій, і це лише додає нахабності амбіціям кремлівського диктатора. Захід прогинається, навіщо ж зупинятися, якщо можна продовжувати натиск, цілком закономірно прораховують у Кремлі. З цієї причини Москва бачить лише покращення геополітичної атмосфери для себе і не спостерігає підстав для компромісів.
Опитування GLOBSEC (61 експерт, травень 2025 року) визначило сім сценаріїв розвитку війни на 2025-2026 роки. Війна на виснаження, за якої Росія продовжує високоінтенсивний конфлікт, залишається головним сценарієм (31%), а перемир’я має лише 25% ймовірності.
Одним із факторів відмови Москви від продовження війни та згоди на перемир’я економісти вказують вичерпування фінансових ресурсів РФ. У 2026 році в РФ закінчаться ліквідні запаси радянської бронетехніки, сповільниться зростання ВВП до рівня нижче 1%, спорожніє Фонд національного добробуту, а бюджет тріщатиме від падіння цін на нафту, чому сприяють і українські безпілотники.
Але, окрім цифр, варто звертати увагу на вагоміші фактори, які традиційно рухали політику в авторитарних державах: імперські амбіції повновладного російського диктатора, який має всі підстави розраховувати на терпіння підлеглого населення навіть за погіршення рівня життя, покладаючись на репресії та посилення пропаганди.
Путін не бачить підстав припиняти натиск на Україну, коли цьому натиску сприяють нинішні США, рейтинги української влади падають під тиском невдалих рішень, провалів мобілізації та корупційних скандалів, а міжнародна військово-фінансова допомога щороку стає предметом дискусій і одного разу може припинитися.
Навіть якщо економічна ситуація для РФ буде вкрай несприятливою і РФ не отримає достатньо кредитів від Китаю, Кремль може перейти до режиму війни низької інтенсивності на рівні АТО 2015-2021 років, здійснюючи обмежені наступальні операції, запускаючи безпілотники та ракети й очікуючи на зміну сприятливої кон’юнктури у внутрішньополітичному житті України (бунти, Майдан, вибори) або в геополітичній площині, зокрема зміну влади у ключових європейських країнах-партнерах України.
Зрештою мирні переговори завжди були тривалим процесом і далеко не завжди свідчили про близьке завершення конфлікту. Не виключено, що Україна може пройти ще багато раундів переговорів, перш ніж стихне хоча б важке озброєння.
Якщо декларації політиків про вступ України до ЄС до 2027 року втіляться в реальні кроки, Україну також очікуватиме інформаційне загострення і на "західному фронті": з поляками та їхніми історичними претензіями (хоча насправді хто б кому ще мав виставляти історичні претензії), економічні суперечки з країнами ЄС щодо умов нашої євроінтеграції та певне розчарування.
Чи будуть вибори у 2026 році?
У 2026 році очікуються проміжні вибори у США (3 листопада), так звані midterms. Обиратимуть 435 конгресменів у Палаті Представників, 35 сенаторів, 36 губернаторів. Впродовж історії партія президента програвала 20 з 22 останніх проміжних виборів, а політика Трампа налаштувала проти себе навіть чимало республіканців. Це навряд чи зупинить хаотичні ініціативи Трампа, але трохи звузить його можливості одноосібно приймати необґрунтовані рішення.
Також у новому році можлива позитивна зміна на нашому західному кордоні. 12 квітня відбудуться вибори в Угорщині. Опозиційна партія TISZA за прогнозами матиме 44%, тоді як владній партії Fidesz прогнозують 42%. Можливе закінчення ери Орбана здатне перетворити Угорщину з російського троянського коня в ЄС, котрий запускає розвідувальні безпілотники над Україною і блокує наше оборонне фінансування та євроінтеграцію, на цивілізованого демократичного партнера.
Але найбільш резонансним очікуванням є питання виборів в Україні: чи відбудуться вони? Вимогу виборів української влади найбільше вимагає нелегітимний російський диктатор Путін, котрий править ще з минулого століття. І йому вторить Трамп, котрий здавна не надто тепло сприймає Зеленського через імпічмент у 2019 році та його вперту відмову йти американцям на поступки.
Зеленський не заперечує словам Трампа про необхідність виборів, але вказує на труднощі їх проведення в умовах війни і навіть робить декотрі показові кроки: доручив підготувати законопроєкт щодо можливості проведення виборів під час воєнного стану. Це може означати як імітацію роботи, яка триватиме невизначений час, поки Трампу "не перейде", адже в умовах голосування онлайн, "Телемарафону" та неможливості військових балотуватися і проводити виборчу кампанію, такі вибори завжди може буде назвати нелегітимними. Саме на суспільне невдоволення виборами й найбільше розраховує Кремль.
Так і можливою є реальна готовність провести вибори, коли безпекова ситуація стабілізується. Якщо Україні вдасться провести легітимні вибори, нехай і з голосуванням онлайн, країну очікує або ще один термін правління Зеленського, який зараз має медійну перевагу перед іншими кандидатами та позиціонує себе як символ опору та непоступливості у захисті українських інтересів перед закордонними державами. Головного опонента Зеленського вже таврують "українським Петеном", а населення лякають або маріонетками Кремля, або диктатурою військових. Або ж, як свідчить історія демократій, народ рідко знову голосує за правителя, ім’я якого асоціюється з важкою війною, і схильний голосувати за нове обличчя. Тоді Україну очікує оновлення влади, переформатування партійного спектру та збільшення числа ветеранів і військових серед політиків.
Входячи у новий 2026 рік, в України та Європи немає багато сильних карт у руках, щоб очікувати швидкого торжества справедливості і міжнародного права. Новий рік може принести нам продовження боротьби на двох зовнішніх напрямках: з російськими окупантами та на політико-економічному фронті з західними сусідами і з США, які не гребують важелями тиску на Україну. У внутрішній політиці в Україні може стартувати політична передвиборча боротьба, котра посилить суспільний розкол, але може стати шансом для оздоровлення та реформ.