Перша за сім років особиста зустріч президента Володимира Зеленського та п’ятого президента України Петра Порошенка стала не лише символічною подією, а й свідченням помітних змін у політичній архітектурі влади, пише “Українська правда”. На тлі кадрових потрясінь, внутрішніх конфліктів та ослаблення традиційних центрів впливу Банкова розпочала обережний діалог з парламентською опозицією.
Зустріч Зеленського і Порошенка
26 травня Петро Порошенко вперше за багато років відвідав головну будівлю Офісу президента на Банковій. Його зустріч із Володимиром Зеленським розпочалася із майже годинною затримкою. До цього глава держави провів переговори з іншими парламентськими фракціями.
Перша особиста розмова двох політиків від початку повномасштабного вторгнення Росії швидко перейшла в емоційну площину. За даними джерел видання, Порошенко приніс на зустріч матеріали із соціальних мереж та звинуватив представників влади в системній кампанії дискредитації.
Президент різко відреагував на такі закиди. Зеленський наголосив, що прихильники Порошенка також ведуть агресивну інформаційну боротьбу в мережі. Крім того, глава держави висловив невдоволення контактами лідера “Європейської солідарності” з потенційними політичними конкурентами влади, насамперед із послом України у Великій Британії Валерієм Залужним.
Після напруженого початку сторони поступово перейшли до більш конструктивного обговорення. Водночас жодних конкретних домовленостей або спільних рішень зустріч не принесла.
Стратегія Банкової щодо опозиції
У президентській команді пояснюють відсутність конкретних результатів свідомою тактикою. На Банковій не ставили за мету отримати політичні поступки чи сформувати нові коаліції. Головне завдання полягало в іншому — започаткувати регулярний формат спілкування між владою та опозиційними силами.
У президентському оточенні переконані, що переговори про кадрові питання або голосування під час першої зустрічі могли б створити враження політичного торгу. Тому влада вирішила обмежитися встановленням контакту та перевіркою готовності сторін до подальшого діалогу.
Після багатьох років фактичної ізоляції інших політичних центрів впливу Банкова вперше продемонструвала готовність відкривати двері для представників альтернативних політичних команд.
Криза управління в команді Зеленського
Причиною активізації діалогу з опозицією стало не лише бажання продемонструвати політичну відкритість. Усередині влади дедалі частіше говорять про кризу управління.
Система, яка тривалий час трималася на вузькому колі наближених до президента осіб, переживає період трансформації. Після завершення етапу домінування Андрія Єрмака керівництво держави зіткнулося з фрагментацією управлінської вертикалі.
Те, що раніше виглядало як єдина команда, нині дедалі більше нагадує сукупність окремих центрів впливу з власними інтересами та баченням майбутнього. Саме тому президент шукає нові механізми стабілізації політичної системи та розширення кола союзників.
Роль Арахамії та Буданова
Одними з головних ініціаторів діалогу між Зеленським та парламентськими фракціями стали глава Офісу президента Кирило Буданов і лідер фракції “Слуга народу” Давид Арахамія.
Обидва політики відіграють дедалі важливішу роль у внутрішніх процесах влади. Саме вони переконували президента спробувати новий формат взаємодії з політичними опонентами.
Для Зеленського ці дві фігури мають особливе значення. Арахамія забезпечує політичну координацію між парламентом, урядом та Офісом президента. Буданов поступово розширює сферу відповідальності та дедалі частіше бере участь у питаннях внутрішньої політики.
Саме їхня присутність поруч із президентом під час переговорів із фракціями стала сигналом про формування нової системи ухвалення рішень.
Безпечне коло президента: хто не претендує на президентське крісло
Навколо Зеленського сформувалася група політиків та чиновників, яких у владі вважають максимально лояльними та позбавленими власних президентських амбіцій.
До цього кола зараховують Давида Арахамію, прем’єр-міністерку Юлію Свириденко, секретаря РНБО Рустема Умєрова, прем’єра Дениса Шмигаля та заступника керівника ОП Олега Татарова.
Спільною рисою цих посадовців вважають готовність працювати в межах президентської вертикалі без спроб формувати окремі політичні проєкти. Саме тому їхній вплив після кадрових змін у владі лише посилився.
Особливе місце серед них посідає Арахамія, якого співрозмовники у владі порівнюють із футбольним плеймейкером — людиною, без якої система не може функціонувати, хоча він і не прагне бути її публічним обличчям.
Політичні амбіції Буданова і Федорова: конкуренти всередині влади
Водночас існує й інша група впливових представників влади. До неї зараховують Кирила Буданова та міністра оборони Михайла Федорова.
Обидва політики мають високий рівень суспільної підтримки та помітні політичні перспективи. Соціологічні дослідження фіксують стабільне зростання популярності Буданова. За окремими моделями можливих президентських виборів він уже випереджає чинного президента.
Саме тому будь-яка політична активність глави ОП викликає настороженість на Банковій. Водночас останні місяці свідчать про зближення позицій Зеленського і Буданова. Президент дедалі частіше підтримує його ініціативи та залучає до реалізації важливих державних проєктів.
Більш складними залишаються відносини між Зеленським та Федоровим. Після переходу до Міністерства оборони міністр почав просувати масштабні реформи армії та системи управління сектором безпеки.
Однак частина його пропозицій щодо реформування державних інституцій викликала скептичне ставлення в президентському оточенні. На Банковій побоюються, що надто радикальні зміни можуть створити додаткові ризики для влади в умовах війни.
Пошук нової моделі влади
Попри внутрішні суперечності, ключові фігури президентської команди усвідомлюють необхідність змін. Саме тому останніми тижнями Давид Арахамія активно просуває ідею проведення великої стратегічної сесії для п’ятьох – шістьох людей, які реально ухвалюють рішення в державі.
Її мета полягає не в підготовці чергової презентації чи програми реформ. Учасники мають чесно відповісти на запитання про власне бачення майбутнього та перспективи спільної роботи.
“Може, хтось не бачить себе разом з іншими — це нормально. Але краще сказати це прямо зараз, а не вдавати, що нічого не відбувається”, — переказує ідею один із потенційних учасників.
