Я хотів би поговорити про українську артилерію та про те, над чим сьогодні працює "Укр Армо Тех". Але почну трохи здалеку — з російських виборів. Точніше, з того, що може відбутися одразу після них.
Чи готова Україна до нової хвилі російської мобілізації
Чи оголосить Росія нову хвилю мобілізації після виборів до Державної думи у вересні? Для військового планування це неправильне запитання.
Правильне звучить інакше: чи готова Україна до такого сценарію?
Найімовірніше, Кремль не вдаватиметься до відкритої масової мобілізації, поки не завершиться передвиборча кампанія. Попри інертність російського суспільства, додаткове соціальне напруження Путіну зараз ні до чого. Однак після виборів політична ціна непопулярних рішень традиційно знижується.
Крім того, Росія може взагалі не називати цей процес мобілізацією, продовжуючи нарощувати військо через регіональний набір, контрактну кампанію та прихований призов.
У будь-якому разі Україна вже зараз має готуватися до потенційного збільшення живої сили противника, орієнтуючись на можливу нову хвилю восени або взимку цього року.
Я знаю чимало українців, які сподіваються на економічне диво — фінансовий колапс Росії, який начебто автоматично призведе до колапсу її армії. Проте наразі навіть істотне уповільнення російської економіки не гарантує нам полегшення. Можливо, навпаки.
Авторитарна держава з високою ймовірністю використовуватиме бідність власного населення для військового рекрутингу. Якщо раніше для мешканців депресивних регіонів контрактні виплати були одним із небагатьох соціальних ліфтів, то тепер вони стають чи не єдиним способом заробити взагалі.
Російська тактика: тиск малими групами
Російська армія послідовно демонструє готовність щедро обмінювати життя своїх солдатів на українські території. Для цього їй не обов’язково готувати один великий механізований прорив. Робочою моделлю може залишатися постійний тиск малими групами.
Це і безперервне насичення переднього краю, і розвідка боєм, і пошук розривів між зонами відповідальності українських підрозділів, і збільшення кількості точкових локальних просувань.
Те, що сьогодні називають "кілзоною", — простір у кілька кілометрів перед нашими позиціями — є територією постійного спостереження та ураження. Завдання противника полягає в тому, щоб знаходити в цьому контурі часові та просторові розриви й перевантажувати нашу систему масою мікроцілей.
Кожну малу групу потрібно виявити, оцінити, передати її координати, знайти вільний екіпаж і відповідний засіб ураження. Противник змушує Україну витрачати на ці численні цілі дефіцитні ресурси та увагу операторів. Оскільки ціна людського життя в російському війську невисока, можна не сумніватися: подібну тактику ворог зберігатиме й масштабуватиме найближчими місяцями.
Отже, потенційна нова хвиля російської мобілізації — це передусім виклик для пропускної здатності української системи ураження. Україна не може й не повинна відповідати на російську масу власним людським ресурсом. Наша відповідь має бути технологічною.
І ця технологічність стосується не лише окремих видів озброєння, а й швидкості ухвалення рішень, спроможності масштабувати вогонь та можливості серійно виробляти необхідні засоби ураження всередині країни. Саме над таким поєднанням інженерних і виробничих рішень сьогодні працює команда "Укр Армо Тех".
Дрони чи артилерія: чому це хибне протиставлення
Підготовка до можливого збільшення російського війська не може зводитися до нарощування лише одного виду озброєння. Вона вимагає цілісного контуру, у якому розвідка, дрони, артилерія, зв’язок і логістика працюють як єдина система.
У цьому світлі популярна дискусія "дрони чи артилерія" хибна вже в самій постановці питання.
Безперечно, дрони стали одним із визначальних засобів сучасної війни. До їхнього масового застосування війська не мали настільки великого масиву розвідувальних даних із можливістю майже миттєвого коригування та оцінювання результатів військових рішень. Так само безпілотники повністю змінили правила точкового знищення окремих цілей.
Але саме артилерія досі забезпечує масштаб і темп ураження. Особливо це стосується одночасної роботи по групових цілях і районах накопичення противника. Артилерійський снаряд після пострілу не залежить від каналу зв’язку і не може бути заглушений засобами радіоелектронної боротьби так, як дрон.
Саме поєднання цих засобів дає якісно новий результат. Дрони істотно підсилюють артилерію в питаннях точності та швидкості. Завдяки їм можна ефективніше працювати по командних пунктах, логістиці та шляхах сполучення в оперативній глибині. Зі свого боку, артилерія перетворює дані розвідки на масштабоване ураження.
Тому я би метафорично назвав безпілотні системи нервовою системою артилерійського хребта. Але самим хребтом залишається саме артилерія.
Артилерійський хребет: виробництво, запаси та логістика
У 2022 році Україна вже побачила, як відсутність достатньої артилерійської підтримки блискавично змінює співвідношення сил. За оцінкою RUSI, після вичерпання запасів українських снарядів Росія до червня отримала десятикратну перевагу в обсягах артилерійського вогню. Цей важкий досвід має бути переведений у промислову та логістичну політику.
Йдеться про забезпечення довгострокового серійного виробництва боєприпасів і формування заздалегідь ешелонованих запасів відповідно до прогнозованих сценаріїв.
Треба розуміти: снаряд, який зберігається на складі за сотні кілометрів від фронту, фактично ще не є доступним боєприпасом. Він має бойову цінність лише тоді, коли батарея може отримати його в межах свого бойового циклу.
Проте міцність артилерійського хребта визначається не лише кількістю боєприпасів і швидкістю їхньої доставки. Не менш важливо, яку дистанцію вони дозволяють контролювати.
Якщо противник може вести вогонь, накопичувати сили й підтримувати логістику близько до лінії зіткнення, але поза межами нашого ефективного масованого ураження, сама наявність снарядів не створює необхідної переваги.
Тому Україна потребує не просто власного серійного виробництва 155-мм боєприпасів, а й послідовного збільшення їхньої дальності, точності та стабільності. Саме тут кількісне питання переходить у площину інженерної переваги.
Український 155-мм снаряд: рубіж 30+ кілометрів
Для українського приватного оборонного виробництва дальність понад 30 кілометрів — важливий технологічний рубіж. Вона означає перехід від самого факту виготовлення боєприпасу стандарту НАТО до створення продукту, придатного для сучасної контрбатарейної боротьби.
Команда української оборонної компанії "Укр Армо Тех" менш ніж за рік розробила з нуля та кодифікувала український 155-мм артилерійський снаряд із підтвердженою дальністю понад 30 кілометрів.
Це результат повного інженерно-виробничого циклу компанії — від розроблення рішення до підготовки серійного виробництва.
Водночас аналогічну роботу ведуть й інші українські виробники, адже всі розуміють: стандартної дальності вже недостатньо. І в "Укр Армо Тех" ми так само усвідомлюємо масштаб наступних викликів.
Наступні цілі Укр Армо Тех — 40+ і 50+ кілометрів
Ми спостерігаємо за динамікою війни й розуміємо, що 30+ кілометрів — далеко не фінальна точка. Наступним практичним рубежем для команди "Укр Армо Тех" уже зараз є дальність 40+ кілометрів, а в перспективі — 50+.
Така дальність дасть можливість превентивно уражати артилерію противника, райони накопичення, логістику та командні пункти. У результаті це дозволить скоротити й кількість малих штурмових груп, які дістаються кілзони та створюють постійний потік дрібних цілей.
А найголовніше — більша дальність зменшує ризики для українських артилерійських розрахунків і розширює можливості вогневого маневру між різними ділянками фронту.
Для людини, далекої від розроблення боєприпасів, технологічна різниця між снарядами з дальністю, що відрізняється навіть на 10 кілометрів, може бути неочевидною. Проте кожне збільшення дистанції точного польоту вимагає складної інженерної роботи з високими вимогами до аеродинаміки, стабільності заряду та прогнозованості розсіювання.
Сучасний снаряд — частина цифрового контуру
Епоха, коли снаряд можна було сприймати просто як шматок металу з вибухівкою, минула десятиліття тому. Сучасний артилерійський боєприпас є частиною цифрового контуру, у якому розвідка, координати, розрахунок, постріл, коригування та оцінювання результату працюють у полі високоточних даних.
Саме тому для "Укр Армо Тех" розроблення власного 155-мм боєприпасу — це не окремий виробничий проєкт, а частина побудови української інженерної компетенції. Компанія розвиває повний цикл, необхідний для того, щоб Україна не лише отримувала готові рішення від партнерів, а й самостійно створювала, вдосконалювала та серійно виробляла ключові засоби ураження.
Україна формує власну інженерну школу
Для України розвиток таких боєприпасів має значення, ширше за потреби конкретної ділянки фронту. Українські виробники снарядів сьогодні формують інженерну школу, якої до 2022 року в українському сегменті 155-мм калібру фактично не існувало.
Ця школа перетворює унікальний бойовий досвід України на технології та серійні виробничі компетенції. І в найближчому майбутньому вони будуть потрібні не лише нам.
Російсько-українська війна істотно спустошила європейські склади. Навіть якщо європейські країни не вступлять у відкрите протистояння, вони все одно будуть змушені відновлювати власні арсенали та переосмислювати здатність вести тривалі бойові дії високої інтенсивності.
У цьому контексті українські оборонні виробники, зокрема "Укр Армо Тех", можуть стати не лише постачальниками окремих виробів. Україна нарешті отримує можливість перестати бути виключно споживачем чужих miltech-рішень і стати одним з авторів нової архітектури європейської безпеки.
Від 30+ до 50+ км — не технологічний рекорд
Росія ще довго зберігатиме здатність кидати в наступ десятки тисяч людей і приймати втрати, неприйнятні для будь-якої цивілізованої країни. Наша відповідь на це має бути сформована до того, як в атаку підуть нові посилені групи противника.
Нам уже зараз потрібен потенціал, здатний завдати ворогу масштабованого ураження раніше, ніж він накопичить сили та спробує посилити наступ.
Запланований "Укр Армо Тех" перехід від дальності 30+ до 40+, а згодом і 50+ кілометрів — це не змагання за технологічний рекорд. Це стратегічний розрахунок, важливий і для України, і для майбутньої системи безпеки Європи.
Так само наївно думати, що нинішня війна стане останньою війною Росії проти Європи в найближчому десятилітті, як і вважати, що епоха артилерії відійшла в минуле, поступившись місцем виключно дронам.
Жодна технологія не працює ізольовано. Реальна перевага виникає лише тоді, коли засоби розвідки, безпілотні системи, артилерія, зв’язок, боєприпаси та логістика об’єднані в один комплекс.
Бо уразити засіб противника, який перебуває далеко в його тилу та працює на придушення наших сил, усе ще здатен старий добрий — або новий злий — артилерійський снаряд.
І команда "Укр Армо Тех" сьогодні працює саме над тим, щоб Україна мала і такий комплекс засобів, і власний сучасний далекобійний 155-мм снаряд.