Війна в Перській затоці стала шансом для України продемонструвати свою геополітичну суб’єктність та стати затребуваним у світі "експортером безпеки". Але задля досягнення нових перспектив і ринків нам слід впоратися з численними перешкодами: від російської агресії до конкуренції з боку союзників та власної бюрократії.
Що ми там робимо?
Чи не найбільшою проблемою виходу України як "гаранта безпеки" на один із найбагатших у світі ринків – Перську затоку, є погана комунікація влади з громадянами, щоб пояснити, чому ми туди втручаємося, коли нас щодоби атакують десятками, а то й сотнями "шахедів" і ракет? Чи не відправляє влада сотні наших кращих фахівців із фронту за кордон, щоб допомогти фірмам оточення Зеленського заробити гроші? – запитують громадяни обурено в соцмережах. Цю "зраду" у вигляді ІПСО активно розганяють латентні проросійські канали в соцмережах, і підхоплюють українці, котрі бачать вибухи серед білого дня в центрі Львова, поки влада говорить про експорт дронів за кордон.
Проте військові фахівці відкидають такі звинувачення. За словами полковника у відставці Олександра Суркова, масштаби такої допомоги не впливають на обороноздатність країни – туди поїхало дуже мало людей із загальної кількості наших фахівців. Українська ППО демонструє стабільно високі результати, знищуючи до 90 % повітряних цілей, і ці показники не знижуються. Фактично йдеться не про "витік кадрів", а про обмежену і стратегічно продуману присутність, яка може принести Україні значно більше, ніж забрати.
Але попри те, що владі було б варто доступніше пояснити українцям важливість такого вимушеного кроку, його переваги є очевидними.
По-перше, по допомогу до України звернулися наші іноземні партнери, які нам допомагали у важкі часи і від допомоги яких ми досі критично залежні. Хоча й вимушено, але Україна була змушена відреагувати. І серед них не тільки США, але й європейські країни, такі як Британія, яка має базу в Перській затоці, та арабські держави, які суттєво допомагали нам у переговорах, зокрема у визволенні полонених та українських дітей. Відмовити означало б втратити важливі опції, від яких ми досі залежимо.
По-друге, як виявилося, допомогти союзникам, окрім нас, більше нема кому. Коли американці почали збивати "шахеди" за $30 тис. ракетами ЗРК Patriot за $12 млн і при цьому промахувалися, виявилося, що протидіяти дронам у таких масштабах можуть тільки українці. Або росіяни, які якраз і стоять за поставками цих дронів до Ірану.
По-третє, в Україні побачили шанс показати союзникам, зокрема Трампові, що ми не тільки прохачі, які вже набридли своїми проблемами, а країна, яка здатна допомогти і надати рішення для їхніх труднощів. Це б вплинуло на збереження поставок зброї зі США і розвідданих та на переговорну позицію Вашингтона, який лише тисне на Україну. На жаль, це вимушений хід країни, яка перебуває в залежності, але хоче покращити своє становище, продемонструвавши реальні справи.
По-четверте, Україна може заробити. Бойові дії в Перській затоці створили нову нішу для українського досвіду, технологій і військової експертизи. Ми можемо заробити власні кошти, не просячи західних партнерів, у яких завжди чимало обмежень щодо використання наданих ресурсів чи далекобійності їхньої зброї вглиб РФ. Допомагаючи арабським країнам, Київ хоче обміняти дрони на ракети ППО, які їм зараз менше потрібні, аніж ефективні засоби протидії "шахедам".
Яка нам з того користь?
Восени 2024 року в Україні було створено революційно нову технологію збиття "шахедів" – дронів-перехоплювачів вартістю $1-2 тис. Хоча в ефективність спочатку вірили не всі військові, результат підтвердив очікування. Українські FPV-перехоплювачі поєднують дешевизну, маневреність і ефективність та здатні знищувати цілі на швидкості до 300 км/год. Їхня вартість у рази нижча за класичні засоби ППО. Наразі рекорд – збиття 24 "шахедів" за одну ніч бійцем 1020-го зенітного полку із позивним "Мігель" у січні 2026 року.
Зіткнувшись із загрозою іранських дронів, держави Перської затоки опинилися перед тією ж проблемою, яку Україна вирішує вже кілька років. Саме цей досвід сьогодні став предметом зацікавлення з боку держав Близького Сходу. Заявки на українські перехоплювачі вже подали понад десять країн. Причому іноземні партнери готові платити більше, ніж внутрішній ринок. США, Катар, ОАЕ, Бахрейн, Саудівська Аравія та Saudi Aramco – найбільша нафтова компанія світу, ведуть переговори про купівлю українських озброєнь для захисту від іранських дронів-камікадзе. До України звернулася Японія, яка вивчає придбання українських ударних дронів через їхню стійкість до РЕБ та бойовий досвід. Зацікавленість виявили Румунія, Данія, Британія.
Показово, що, як тільки для виробників зброї запахло грошима, роль українських фахівців намагалися знецінити Дональд Трамп та глава німецької збройної компанії Rheinmetall. Варто зауважити, що останній у дечому частково й правий. Українські дрони не такі технологічні, як дорогі розробки західних корпорацій, і, до того ж, частину українських дронів виготовлено у співпраці із західними військовими компаніями. Це означає, що продавати такі дрони арабським країнам може чимало західних технологічних корпорацій. Але є одна важлива опція, в якій Україну не замінить жодна Lockheed Martin чи Rheinmetall.
Пропозиція і стратегія Києва полягає в тому, щоб продавати не окремі дрони чи системи, а повний "безпековий пакет": технології, навчання їхнього використання, тактику в бою та інтеграцію з радарами, авіацією, суміжними підрозділами, системами командування тощо. Це те, чого немає в жодної західної компанії, якщо вона тільки останні чотири роки на полі бою не займалася збиттям тисяч ракет і дронів.
Українські фахівці вже зараз навчають підрозділи в Перській затоці створювати мобільні вогневі групи, допомагають інтегрувати радари, РЕБ і дронові системи, передають бойовий досвід протидії масованим атакам. Сьогодні головна цінність України – не окремі технології, а накопичене знання про тактику ворога, який іншим країнам ще тільки належить пройти. Сьогодні ми маємо унікальну пропозицію на ринку зброї цивілізованої частини світу, і було б шкода її втратити. Тим більше, що невдовзі це вікно можливостей може закритися, коли західні військові самі навчаться вирішувати такі завдання.
Бюрократія і ризики втрати моменту
Перешкодами такої унікальної в історії можливості для України може стати низка факторів: від ескалації російських атак по Україні до "перехоплення" українських контрактів західними партнерами. Чимало заводів виробництва українських озброєнь та дронів уже розміщені в європейських країнах, у зоні дії їхнього законодавства та у співпартнерстві з ними. Це захищає наших зброярів від російських повітряних атак, але може бути обмежуючим фактором для вільної торгівлі зброєю. Особливо, коли на ринку конкуруватимуть компанії зі США та ЄС.
Впливає на вихід України на нові горизонти й традиційна вітчизняна бюрократія, яка тут постає в іпостасі обмеження вивозу зброї за кордон задля оборони країни. Попри очевидний інтерес, експорт українських дронів-перехоплювачів досі не розблокований. Частина виробників заявляє про фактичну паузу в ухваленні рішень. Додаткову невизначеність створив лист СБУ із застереженням щодо експорту озброєння. У результаті заявки компаній залишаються без руху: немає ні дозволу, ні офіційної відмови.
Попит на українську зброю та бюрократичні обмеження на її продаж створили схеми обходу законодавства. Президент Зеленський прямо заявив про 10 українських заводів, які таємно, за спиною держави, розгортають виробництво озброєнь і дронів за кордоном для продажу. Але проблема навіть глибша, аніж бажання бізнесу заробити. Адже чому ці виробники втекли від держави? Чому бізнес виїжджає з України і в інших країнах має змогу вести діяльність, а Україну покидає? Очевидно, тут залишаються й питання щодо ефективності діяльності української влади та законодавства в галузі регулювання економічної діяльності. Адже одна з ключових і найбільш затребуваних сьогодні у світі українських технологічних галузей – голосує ногами.
А ринок не чекатиме, бо покупці в Перській затоці потребують зброї вже, а ситуація може змінитися радикально вже наступного тижня. Така затримка може коштувати Україні дорого. Й інші гравці вже активно заходять у цю нішу. Наприклад, США почали постачати власні дрони-перехоплювачі на Близький Схід, навіть попри те, що вони дорожчі за українські аналоги. Потенційні партнери можуть переорієнтуватися на тих, хто продає негайно, і Україна втратить шанс закріпитися на перспективному ринку.
Український досвід війни, який ще недавно був для нас лише трагедією, перетворюється на важливий іміджевий, економічний і геополітичний ресурс. Але скористатися ним потрібно правильно, вчасно і без шкоди для своєї країни.