Україна розпочала масштабний процес повернення на Батьківщину останків видатних діячів національно-визвольного руху, які померли та були поховані за кордоном. Паралельно, пише РБК-Україна, у Верховній Раді готують законопроєкт про створення Національного пантеону — меморіального простору для вшанування найвизначніших постатей української історії.
Першим кроком у цьому процесі стало перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі праху полковника Армії УНР та багаторічного керівника Організації українських націоналістів Андрія Мельника і його дружини Софії. Влада наголошує, що це лише початок довгострокової державної програми повернення українських героїв додому.
Перепоховання Андрія Мельника
25 травня на території Національного військового меморіального кладовища відбулася церемонія перепоховання Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник. У заході взяли участь президент України Володимир Зеленський, третій президент України Віктор Ющенко, представники уряду, військові та громадські діячі.
Повернення праху Мельника стало знаковою подією для державної політики національної пам’яті. Ще декілька років тому подібні церемонії на найвищому державному рівні виглядали малоймовірними, однак повномасштабна війна значно посилила увагу суспільства до власної історії та національних символів.
Президент Володимир Зеленський раніше заявляв, що Україна має моральний обов’язок повернути додому людей, які присвятили своє життя боротьбі за незалежність держави та поховані в різних країнах світу.
Національний пантеон героїв
Ідея створення Національного пантеону в Україні існує вже понад два десятиліття. Перші дискусії про його необхідність розпочалися ще за президентства Леоніда Кучми. Активно просував цей проєкт і Віктор Ющенко, однак тоді державі не вдалося реалізувати задум через відсутність фінансування, законодавчої бази та узгодженого бачення майбутнього меморіалу. За часів Віктора Януковича тему заморозили через проросійський курс влади.
Після Революції Гідності Україна активізувала політику декомунізації та переосмислення історичної спадщини, однак питання перепоховання видатних діячів залишалося невирішеним через відсутність спеціальної інфраструктури.
Ситуація змінилася після створення Національного військового меморіального кладовища. Саме воно стало першим майданчиком для повернення історичних постатей в Україну до завершення роботи над Національним пантеоном.
Наразі робоча група вже підготувала проєкт закону, який має визначити порядок створення Пантеону, критерії відбору кандидатів та механізм ухвалення рішень щодо перепоховання.
Пантеон для державотворців: кого перепоховають в Україні
За даними учасників робочої групи, попередній перелік містить близько 40 історичних діячів. До нього входять державотворці, військові командири, політичні лідери та представники українського визвольного руху різних епох — Київська Русь, Гетьманщина, Військо Запорізьке Низове, УНР і Гетьманат Павла Скоропадського.
Серед потенційних кандидатів називають засновника ОУН Євгена Коновальця, генерал-хорунжого Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка, останнього головнокомандувача УПА Василя Кука, а також низку інших діячів української державності.
Окремі представники експертного середовища пропонують включити до Пантеону гетьмана Івана Мазепу, автора Конституції Пилипа Орлика, Головного Отамана УНР Симона Петлюру, гетьмана Павла Скоропадського та провідника ОУН Степана Бандеру.
Своєю чергою, керівник ОП Кирило Буданов окреслив два можливі сценарії. За першим, конкретний перелік імен увійде до закону одразу — як додаток до документа. За другим, замість фіксованого списку створять спеціальну комісію, яка визначатиме, хто заслуговує на місце у Пантеоні.
При цьому автори законопроєкту пропонують встановити важливий часовий критерій. Перепоховання до Пантеону планують дозволяти не раніше ніж через 20 років після смерті особи. Такий підхід має допомогти суспільству оцінювати історичні постаті без політичних емоцій та впливу поточних подій.
За інформацією українських дипломатичних установ, наразі вдалося ідентифікувати щонайменше 98 українських діячів у 21 країні світу, чиї останки потенційно можуть повернутися на Батьківщину. Водночас представники Українського інституту національної пам’яті зазначають, що загальна кількість таких осіб може сягати кількох сотень.
На першому етапі держава зосереджується на військових діячах визвольних змагань. На території Національного військового меморіального кладовища вже підготували окремі ділянки для перепоховання командирів Української галицької армії Гната Стефаніва, Антіна Кравса та Віктора Курмановича.
Роль української діаспори
Важливу роль у реалізації проєкту відіграють українські громади за кордоном. Саме вони протягом десятиліть доглядали за могилами українських діячів та підтримували їхній належний стан.
Часто юридичними власниками поховань виступають не родичі, а громадські організації. Саме така ситуація склалася з могилою Євгена Коновальця у нідерландському Роттердамі. Формальним утримувачем поховання стала Українська стрілецька громада Канади, яка й надала згоду на перепоховання.
Представники Світового конгресу українців наголошують, що повернення історичних постатей має відбуватися у тісній співпраці з діаспорою, яка десятиліттями зберігала українську історичну пам’ять за межами країни.
Окремі нащадки видатних українців підтримують ідею повернення праху до України, але пропонують реалізувати її після завершення війни. Головним аргументом залишається безпекова ситуація. Родичі побоюються, що майбутні меморіальні комплекси можуть стати цілями російських атак або об’єктами провокацій.
Саме тому деякі рішення щодо перепоховання можуть відкласти до завершення бойових дій. Водночас робота над законодавчою базою, підготовкою інфраструктури та погодженням юридичних процедур триває вже зараз.
Національний пантеон як символ єдності
Створення Пантеону неминуче викликає суспільні дискусії щодо окремих історичних постатей. Однак соціологічні дослідження свідчать про формування потужного проукраїнського консенсусу щодо національної історії порівняно з попередніми десятиліттями.
За даними КМІС, переважна більшість українців позитивно оцінює діяльність Михайла Грушевського та Степана Бандери. Водночас щодо Романа Шухевича та Симона Петлюри рівень підтримки також залишається високим, хоча частина громадян досі недостатньо обізнана про їхню роль в історії.
Експерти вважають, що державі необхідно супроводжувати процес перепоховання масштабною просвітницькою роботою. Багато історичних суперечок досі виникають через вплив радянських та російських пропагандистських наративів.
Учасники робочої групи наголошують, що головна мета створення Пантеону полягає не лише у поверненні останків видатних українців. Проєкт має стати символом історичної тяглості української державності та важливим елементом національної консолідації.
Україна фактично вперше на державному рівні формує систему вшанування діячів, які в різні історичні періоди боролися за незалежність країни. Саме тому успіх проєкту визначатиметься не кількістю перепоховань, а здатністю суспільства об’єднатися навколо спільної історичної пам’яті та власних національних героїв.
