Верховна Рада 7-8 квітня проголосувала за законопроєкти, важливі для зовнішнього фінансування. Це сталося після того, як тижнями ці рішення провалювалися через брак підтримки. На подолання кризи вплинули три ключові фігури в різних структурах, пише УП.
Свириденко, Буданов, Арахамія: три підходи до роботи з ВР
Зазначається, що у (тимчасовому – ред.) подоланні парламентської кризи ключову роль відіграли одразу декілька центрів впливу, кожен із яких закрив свою частину проблеми — від комунікації до забезпечення голосів.
Так, зокрема, прем’єр-міністерка Юлія Свириденко фактично взяла на себе політичну комунікацію уряду і парламенту. Вона розпочала серію прямих зустрічей із керівниками комітетів, фракціями та окремими депутатами, включно з опозицією, при цьому зробила ставку на відкритий діалог замість тиску. Свириденко переконувала депутатів у критичності ухвалення законів для співпраці з МВФ і ЄС, апелювала до ризиків для бюджету і соціальних виплат, а також пропонувала депутатам більший вплив на розподіл коштів у регіонах. Важливим аргументом стали й сигнали від Мінфіну, що без голосувань держава змушена буде перейти до жорсткого ручного режиму фінансування.
Паралельно в процес включився глава Офісу президента Кирило Буданов, який діяв інакше. Він провів окремі зустрічі з керівниками парламентських комітетів і зосередився не стільки на змісті законопроєктів, скільки на причинах їхнього блокування. Буданов намагався зрозуміти мотивацію депутатів і знайти способи розблокування голосувань. Попри брак досвіду, він додав процесу енергії та став одним із нових центрів координації після ослаблення попередньої вертикалі управління, зав’язаної на фігурі його попередника Андрія Єрмака.
Водночас вирішальну роль у практичному забезпеченні явки та голосування зберіг лідер фракції "Слуга народу" Давид Арахамія. Саме він залишився ключовим модератором усередині парламенту, який здатен консолідувати різні групи впливу та перетворювати розрізнені позиції депутатів у необхідні голоси. Арахамія провів десятки переговорів із депутатами та іншими фракціями, утримував дискусії в керованому руслі і фактично гасив конфлікти, які виникали під час прямої комунікації уряду з парламентаріями. Його роль стала визначальною, оскільки саме йому депутати готові були довіряти і відкрито обговорювати свої позиції.
Парламентська криза: у чому її причина
Криза монобільшості у Верховній Раді
Верховна Рада, обрана у 2019 році на хвилі перемоги Володимира Зеленського, стала першою в історії України з одноосібною більшістю однієї партії – “Слуги народу”. На старті фракція налічувала 254 депутати при конституційному складі парламенту у 450 осіб. Станом на березень формально у фракції залишаються 228 парламентаріїв, однак реальна керованість більшості суттєво знизилася.
Падіння дисципліни та дефіцит голосів
Перший заступник голови фракції Андрій Мотовиловець у березні в розмові зі ЗМІ стверджував, що ще нещодавно міг розраховувати приблизно на 180 голосів однопартійців, тоді як нині “ядро” скоротилося до 111 депутатів. Через це ухвалення рішень значно ускладнилося: голосів інших фракцій часто не вистачає, а підтримка з їхнього боку не є гарантованою.
Напруження у відносинах із президентом
Депутати також говорять про брак комунікації з президентом. Володимир Зеленський останнім часом зосередився на зовнішній політиці та війні, однак публічно критикує парламент. Його заява про те, що депутати мають “служити або в Раді, або на фронті”, викликала додаткове напруження, навіть попри подальші роз’яснення з боку його оточення.
Наслідки скандалу з антикорупційними органами
Ситуацію ускладнив скандал навколо спроби обмежити незалежність НАБУ і САП. Після протестів і критики з боку західних партнерів парламент швидко скасував відповідні рішення. Водночас депутати заявляють, що відчули себе використаними, оскільки ініціатива фактично виходила з Офісу президента.
Подальші гучні справи антикорупційних органів, зокрема щодо підкупу депутатів, посилили страх серед парламентаріїв. Це стало додатковим фактором, який стримує їх від голосування, особливо за суперечливі законопроєкти.
Втрата працездатності
У підсумку Верховна Рада фактично втратила ефективність. У кулуарах говорять про десятки депутатів, готових скласти мандати, однак керівництво парламенту не дає цьому ходу. Проведення виборів під час війни неможливе, а створення нової коаліції не знаходить підтримки з боку президента.
Парламент продовжує працювати за інерцією, однак перспектива ухвалення ключових рішень, зокрема пов’язаних із міжнародною допомогою чи завершенням війни, залишається під питанням.
