Військові плани Росії у цьогорічній весняно-літній кампанії полягають не лише у просуванні на Донеччині та Запоріжжі. До них додалися наміри створити буферну зону у Вінницькій області на кордоні з невизнаним Придністров’ям, розповів в інтерв’ю РБК-Україна заступник керівника Офісу президента Павло Паліса.
Плани РФ: Донеччина, Запоріжжя, буферна зона на Вінниччині
Бригадний генерал Паліса вважає, що у нинішній фазі війни жодна зі сторін не має реальних умов для перелому ситуації. Росія, попри гучні заяви та амбітні плани, не демонструє можливостей для змін на оперативному рівні. Їхні дедлайни постійно зсуваються, а ресурси не відповідають масштабам задуманого.
За його словами, основний фокус російських сил, як і раніше, спрямований на Донбас. За сприятливих умов війська РФ намагатимуться посилити тиск і на Південному напрямку — зокрема, в Запорізькій області. У довгострокових планах ворога залишається створення буферних зон у прикордонних регіонах — Харківській, Сумській, Чернігівській. Також вони не відмовилися від ідеї повторних спроб захоплення Запоріжжя та Херсонщини, а згодом — і просування до Миколаївської та Одеської областей.
Паліса відмічає, що вперше у ворожих документах з’явився пункт про створення буферної зони у Вінницькій області з боку невизнаного Придністров’я. Попри це, він заспокоює: на сьогодні росіяни не мають сил для реалізації таких масштабних задумів.
Паралельно окупанти продовжують тиснути інформаційно, висуваючи ультиматуми та погрожуючи "дедлайнами" щодо захоплення Донецької області. Така риторика, нагадує генерал, зазвичай з’являється тоді, коли вони самі відчувають слабкість. На практиці ж вийти на адмінмежі області найближчим часом вони не здатні. Статистика втрат це підтверджує: минулого року на кожен захоплений квадратний кілометр припадало близько 160 убитих і поранених на напрямку головного удару, а в першому кварталі 2026 року в Донецькій області — уже 316.
Обстріли енергетики: чи змістять росіяни фокус ударів
Окрім того, Паліса вважає, що Росія поступово змінює підхід до ударів по українській інфраструктурі. Хоча військова кампанія проти української енергетики триває, пріоритети РФ вже зміщуються: під загрозою опиняються не лише об’єкти енергосистеми, а й розподілена генерація, водозабезпечення та транспортна інфраструктура. При цьому заступник керівника ОП вважає, що перед літнім піковим навантаженням ворог зробить певну паузу, щоб згодом знову посилити тиск на енергетику.
Також, за словами Паліси, стала помітною стала зміна тактики — росіяни почали комбінувати нічні атаки з денними. Це робиться для того, щоб завдати більше шкоди цивільному населенню та посилити психологічний тиск. Якщо взимку головним інструментом терору були удари по опаленню та енергетиці, то тепер, після завершення опалювального сезону, вони намагаються тримати людей у постійному страху. Денний час обстрілів також має економічний ефект, адже паралізує роботу бізнесу.
Водночас українські сили оборони активно знищують інфраструктуру, яку Росія використовує для запуску дронів. Удари по Донецькому аеропорту чи ретрансляторах у Криму зменшують можливості ворога для масованих атак. Через це росіяни вже не здатні запускати сотні чи тисячі БПЛА одночасно, тому розтягують удари протягом доби, намагаючись компенсувати втрати своїх технічних засобів.
Війна РФ з НАТО: що каже розвідка
Інформація від західних партнерів дедалі частіше сигналізує про потенційні ризики нової агресії з боку Росії. У фокусі таких оцінок опиняються, зокрема, країни Балтії, які вважаються найбільш вразливими до можливих дій Москви. При цьому розвіддані союзників, на думку Паліси, уже містять відомості про сценарії ймовірного конфлікту із західними державами.
Фактичні дані, які є в розпорядженні української розвідки, свідчать і про посилення військової присутності Росії поблизу західних кордонів. Зокрема, на території Білорусі розміщено підрозділ із балістичними ракетами середньої дальності “Орешник”. Паралельно фіксується розгортання інфраструктури, яка може забезпечити масовані комбіновані удари — як авіаційні, так і за допомогою безпілотників.
Додатковим свідченням підготовки можуть бути й масштабні багатонаціональні навчання стратегічного рівня, які Росія проводила минулого року. За їхнім сценарієм відпрацьовувався конфлікт між двома блоками, включно з реальними діями на місцевості та відпрацюванням систем управління. Хоча такі маневри можна трактувати як елемент демонстрації сили, зазвичай під час них відпрацьовуються саме ті компоненти, які потрібні для реальних бойових дій.
Водночас питання термінів можливого загострення залишається відкритим, каже Паліса. На його переконання, багато залежить від ресурсів Росії та перебігу війни проти України. За умови збереження єдності західних партнерів і виконання ними колективних зобов’язань, імовірність негайного розширення конфлікту оцінюється як невисока.
Чи буде мобілізація в Росії
У Росії фактично не припинялась прихована мобілізація протягом усього часу повномасштабної війни. Заступник Буданова пояснив, що російські сили постійно доукомплектовуються за рахунок резервістів і вузькопрофільних фахівців. Водночас рішення про відкриту, масштабну мобілізацію, подібну до 2022 року, залежить від низки факторів, серед яких ключовим він називає наявність ідеї, здатної об’єднати суспільство та виправдати такі кроки.
На думку Паліси, нинішні пропагандистські наративи Кремля вже не дають очікуваного ефекту і не можуть стати достатнім підґрунтям для нової хвилі мобілізації. Саме тому посилення контролю, зокрема обмеження в соцмережах і спроби “закручування гайок”, він розглядає як ознаку підготовки до потенційних рішень, але передусім — як інструмент утримання внутрішньої стабільності та контролю над суспільством.
Паліса не виключає, що ці кроки можуть бути частиною ширшої підготовки, однак підкреслює: наразі головною метою виглядає саме посилення контролю, а не реалізація конкретного сценарію мобілізації. За його словами, без сильної об’єднавчої ідеї російська влада ризикує знову зіткнутися з негативними наслідками, подібними до тих, що виникли після мобілізації 2022 року.
Водночас оцінюючи ситуацію в Україні, Павло Паліса зазначає, що протягом останніх десяти місяців мобілізаційні процеси суттєво покращилися. Позитивна динаміка у рекрутингу та усунення попередніх недоліків дозволили Силам оборони зміцнити свої позиції порівняно з минулим роком, хоча потреба в подальшому вдосконаленні системи залишається. При цьому питання зниження мобілізаційного віку або зміни правил виїзду для чоловіків 18–23 років, за його словами, наразі не розглядається.
Війна в Ірані: її вплив на Україну
Ситуація із забезпеченням України засобами протиповітряної оборони залишається напруженою, особливо на тлі виснаження світових запасів ракет. Як зазначає Паліса, партнери загалом виконують свої зобов’язання, однак ключовим дефіцитом залишаються ракети PAC-3 для систем Patriot, яким наразі немає повноцінної альтернативи. За його словами, навіть сучасні комплекси SAMP-T поки не забезпечують такого ж рівня ефективності, хоча роботи з їхнього вдосконалення тривають.
Заступник очільника ОП звертає увагу, що загострення на Близькому Сході має подвійний ефект для України. З одного боку, ослаблення Ірану як союзника Росії грає на користь Києва. З іншого — відбувається зміщення уваги міжнародної спільноти, що може впливати на обсяги постачання озброєння, особливо дефіцитних позицій, включно з ракетами до систем ППО.
Водночас він визнає, що зростання цін на нафту може дати Росії додаткові ресурси для продовження війни. Проте, за словами Паліси, Україна вже демонструє здатність протидіяти цьому фактору, завдаючи ударів по ключових енергетичних об’єктах РФ, таких як Усть-Луга та Приморськ. Це свідчить про поступове нарощування можливостей Сил оборони і здатність впливати на стратегічні ресурси противника.
Павло Паліса: біографія
Заступник Керівника Офісу Президента України, полковник Збройних Сил України народився у 1985 році. Має багаторічний досвід військової служби та участі у бойових діях, що стало основою для його подальшої роботи на державній службі.
Освіту здобув у провідних військових та технічних закладах. З відзнакою закінчив Національний університет оборони України імені Івана Черняховського за спеціальністю "військове управління" (оперативно-тактичний рівень), а також навчався у Львівській політехніці та Львівському військовому інституті імені гетьмана Петра Сагайдачного, де здобув фах інженера-механіка. Крім того, пройшов підготовку у Командно-штабному коледжі Сухопутних військ Армії США у Форт Лівенворті.
З 2002 по 2024 рік проходив службу у Збройних Силах України. Брав участь у бойових діях та обіймав різні посади у військовій ієрархії.
29 листопада 2024 року указом президента України його призначено заступником керівника Офісу президента України. За службу відзначений державними нагородами, зокрема Хрестом бойових заслуг та орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
