Ярослав Семенович Стецько – третій голова Організації українських націоналістів революційної (1968 – 1986), президент Антибільшовицького блоку народів (1946 – 1986).
Місце народження, освіта
Народився 19 січня 1912 року в Тернополі, в сім’ї священника.
Навчався в Тернопільській українській гімназії.
Протягом 1929-1934 років вивчав право й філософію у Краківському та Львівському університетах.
Кар’єра
Ще в юності долучився до національно-визвольної боротьби: став членом організації “Українська націоналістична молодь”, Української військової організації та Організації українських націоналістів (ОУН).
У 1930 році отримав пост окружного провідника ОУН на Тернопільщині. Того ж року його затримала польська поліція за підозрою в участі саботажних акціях, але через кілька місяців звільнили через відсутність доказів.
Наступного року Стецька призначили ідеологічним та вишкільним референтом Проводу Юнацтва ОУН на Західно-українських землях. Крім того, він займався редагуванням підпільних часописів “Бюлетень”, “Юнацтво” і “Юнак”.
Починаючи з 1932 року, входив до складу Крайової Екзекутиви ОУН, де був ідеологічним референтом і редагував нелегальні націоналістичні видання.
Роком пізніше став ідеологічним референтом Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях.
Через революційну діяльність зазнав переслідувань з боку польської влади. У 1934-му його засудили до 5 років позбавлення волі. Крім того, в 1936 році був засуджений польським судом у рамках Львівського процесу, який стосувався політичних убивств членами ОУН. Тоді Стецько також отримав вирок у вигляді 5-річного ув’язнення.
У 1937-му його звільнили з ув’язнення за загальною амністією. На початку 1938 року полковник армії УНР Євген Коновалець, доручив Стецьку підготувати черговий Збір ОУН, а вже у 1939 році він взяв участь у Римському конгресі організації.
Друга світова війна
Після загибелі Коновальця керівництво ОУН перейшло до Андрія Мельника, й врешті це призвело до розколу в організації. Стецько, своєю чергою, підтримав Степана Бандеру.
У лютому 1940-го Стецько став одним зі співзасновників Революційного Проводу ОУН (б) у Кракові, а на II Великому зборі, який відбувся 1 квітня 1941 року, його обрали заступником провідника ОУН (б).
22 червня 1941 року в Кракові відбулися установчі збори Українського національного комітету – надпартійного координаційного органу, до складу якого увійшли більше сотні представників української еміграції та громадськості. На цих зборах Стецьку було доручено заявити про незалежність України. 30 червня 1941 року у Львові він проголосив Акт відновлення Української держави та був обраний головою уряду – Українського державного правління.
Невдовзі після проголошення Акта нацистська влада висунула Стецьку вимогу відкликати документ, але він відмовився. 4 липня його разом зі Бандерою заарештували й відправили до концтабору Заксенгаузен. У 1944 році він був переведений під домашній арешт.
Пізніше втік із лікарні в чеському місті Штайнгофф до американської зони окупації, отримавши важке поранення в руку.
Еміграція
Після завершення Другої світової війни Стецько оселився у ФРН. У 1945-му його обрали членом бюро Проводу ОУН.
У післявоєнний період розгорнув антикомуністичну діяльність в еміграції. 16 квітня 1946 року став головою Антибільшовицького блоку народів (АБН), яким керував до кінця життя. Структура об’єднала представників поневолених народів, які ставили за мету ліквідацію більшовизму та розпад Радянського Союзу.
Стецько також посприяв відкриттю центрів АБН у країнах Південно-Східної Азії, Африки та Латинської Америки.
У 1958-му українська делегація під його керівництвом взяла участь у заснуванні Світової антикомуністичної ліги в Мехіко. Однак вступ України відбувся лише у 1967 році. Причиною стала позиція Стецька, який наполягав, щоб Ліга виступала не тільки проти комунізму, а й проти російського імперіалізму, а також щоб українська делегація мала рівні права з іншими членами.
З 1968 року був головою Організації українських націоналістів революційної.
Смерть
Помер 5 липня 1986 року в Мюнхені. На той момент Стецьку було 74 роки.
Сімейний стан
Був одружений із політичною діячкою Ярославою Стецько (при народженні – Ганна Музика).