Степан Андрійович Бандера – голова Проводу Організації українських націоналістів революційної в 1940-1959 роках.
Місце народження, освіта
Народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (нині – Івано-Франківщина), в сім’ї греко-католицького священника.
Коли йому виповнилося 5 років, розпочалася Перша світова війна, через що сільські школи були зачинені. До того ж Бандера мав проблеми зі здоров’ям – страждав на ревматизм суглобів. Тому його освітою займалися запрошені вчителі.
У травні 1919-го, коли польські війська розпочали наступ в рамках війни з ЗУНР, Бандеру разом із сім’єю евакуювали до подільського містечка Ягільниця.
Протягом 1919-1927 років він навчався у Стрийській гімназії.
У 1928 році вступив на агрономічний факультет Вищої політехнічної школи у Львові. Там він навчався протягом восьми семестрів, але диплом не отримав через активну політичну діяльність.
Кар’єра
У 1922-му став членом молодіжної організації “Пласт”.
З 1930 року Бандера приєднався до Організації українських націоналістів (ОУН).
У період із 1932 по 1933 роки був заступником, а згодом і очільником Крайової екзекутиви та комендантом Української військової організації (УВО), яка мала на меті боротьбу за державність.
ОУН намагалася протистояти польській окупації, і в лавах організації Бандера вдавався до різних методів: від поширення підпільних видань до участі в нальотах на урядові установи.
На тлі Голодомору в УРСР Бандера став керівником операції, під час якої в 1933 році у Львові було ліквідовано представника радянського консульства. А після того, як у 1934-му член ОУН Григорій Мацейко вбив міністра внутрішніх справ Польщі, Бандера та інші отримали смертний вирок, який потім замінили на довічне ув’язнення.
У тюрмі він перебував до вересня 1939-го, і після того, як Польщу окупувала нацистська Німеччина, Бандеру визволили з вʼязниці. Однак за кілька місяців до того було вбито провідника ОУН Євгена Коновальця, і керівництво організації перейшло до полковника Андрія Мельника.
Розкол ОУН
Повернувшись у структури ОУН, Бандера почав наполягати на усуненні Мельника та зміні курсу організації. Це спричинило розкол ОУН: частина членів підтримала Бандеру.
У лютому 1940 року утворився Революційний Провід ОУН на чолі з ним. А у квітні наступного року Бандеру офіційно обрали керівником Організації українських націоналістів революційної (ОУН(б), ОУН-Р).
Націоналісти пішли на тимчасову співпрацю з Абвером (органом армійської розвідки Німеччини): з членів ОУН-Р були сформовані батальйони "Нахтігаль" і "Роланд". На думку Бандери, вони мали скласти ядро майбутньої української армії. Тоді як керівництво Абверу планувало використати їх для підривної роботи на території УРСР.
Період арештів
Нацисти не планували допустити існування незалежної України. І після того, як 30 червня 1941 року з ініціативи ОУН-Р було проголошено Акт відновлення Української Держави, Бандеру та інших націоналістів спіткали арешти й ув’язнення.
5 липня того року нацистські сили заарештували Бандеру. Він перебував у різних в’язницях та концтаборах. У вересні 1944 року його звільнили, залишивши під домашнім арештом.
1 лютого 1945-го, під час авіаційних бомбардувань, Бандера разом із родиною втік до Тіролю (земля в Австрії), а згодом перебрався до Відня.
Пізніше очолив Провід Закордонних частин ОУН (ЗЧ ОУН). Щоправда, на тлі звинувачень в авторитаризмі, на початку 1950-х років він відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН і всієї ОУН (б). Однак це рішення не схвалила жодна компетентна установа організації, і Бандера лишився на чолі ОУН-Р.
Убивство
У повоєнні роки радянські спецслужби полювали на Бандеру та членів його родини. У зв’язку з цим діяч, його дружина та діти кілька разів змінювали місця проживання в Німеччині та Австрії.
Згодом сім’я перебралася до Мюнхена, де Бандера жив із паспортом на ім’я Штефан Попель.
Однак 15 жовтня 1959 року агент КДБ Богдан Сташинський вистрілив у Степана Бандеру зі спеціального пістолета, в якому були ампули з ціанистим калієм. На той момент діячу було 50 років.
Поховання Бандери відбулося 20 жовтня 1959-го на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф.
Сім’я
Був одружений із Ярославою Бандерою (до шлюбу – Опарівська). У них народилися троє дітей: дочки Леся й Наталя, а також син Андрій.