Протягом років Китай продовжує називати свою позицію щодо війни в Україні “нейтральною”. Пекін не засуджує Росію, підтримує з нею тісні відносини та фактично допомагає її економіці витримувати західні санкції.
Про те, як будувалися відносини між Китаєм і Росією, чому Москва дедалі більше залежить від Пекіна та чи справді Китай залишається “нейтральним” – у матеріалі видання Політаналіз.
Позиція Китаю щодо війни в Україні
Від початку повномасштабної війни Китай не визнає Росію агресором та продовжує називати саму війну “українською кризою”. Пекін стверджує, що нібито займає “нейтральну позицію” й підтримує територіальну цілісність України, а також закликає Київ й Москву вирішувати конфлікт за столом переговорів.
Відповідну позицію Китай продовжує повторювати й у 2026 році.
30 червня постійний представник Китаю в Організації Об’єднаних Націй (ООН) Сунь Лей закликав Україну та Росію повернутись до переговорів. За його словами, “конфлікти не розв’язують жодних проблем”, а Пекін нібито бажає й надалі сприяти політичному врегулюванню.
Зокрема зазначив, що чим довше триває війна, тим більше від неї страждають мирні жителі.
“Китай зберігає неупереджену позицію щодо української кризи (війни РФ проти України – ред.). Будемо активно працювати з усіма сторонами – з Росією та Україною, будемо невпинно сприяти мирному процесу. Разом із міжнародною спільнотою готові й надалі відігравати конструктивну роль у сприянні політичному врегулюванню цієї "кризи”, – заявив він.
Від ворогів до партнерів: як Китай і Росія зближувалися
Одразу варто зазначити, що відносини між Росією та Китаєм далеко не завжди були дружніми. Перші контакти між ними, як розповідає ВВС, почалися ще у XVII столітті, коли російські казаки дісталися Амура й зіткнулися там із силами династії Цін.
Вже у 1689-му сторони підписали Нерчинський договір – першу офіційну угоду між обидвома країнами. Відповідно до неї Москва погодилася відійти з частини Приамур’я.
Надалі країни активно розвивали торгівлю між собою, а Росія тим часом поступово розширювала вплив у Центральній Азії та на Далекому Сході.
Вже в середині ХІХ століття Російська імперія, скориставшись ослабленням Китаю після Другої опіумної війни, закріпила за собою великі території Приамур’я, зокрема Уссурійський край.
Наприкінці XIX – на початку XX століття Китай через власну слабкість й загрозу з боку Японії час від часу продовжував співпрацювати з російською стороною. Втім, після падіння династії Цін у 1912-му та революції в самій Росії відносини фактично обірвалися.
Після створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) Москва знову почала втручатися у китайські справи. Спочатку радянська влада підтримувала як націоналістів з Гоміндану, так й місцевих комуністів. Однак, в часи громадянської війни, у 1927-му, СРСР зробив ставку вже саме на Компартію Китаю.
Коли у 1937 році Японія напала на Китай, СРСР знову почав допомагати Гоміндану зброєю та військовими радниками, а у 1945-му – сам вступив у війну.
У 1949-му комінсти Мао Цзедуна перемогли у громадянській війни й радянська влада навіть першою визнала Китайську Народну Республіку (КНР). Надалі відносини між країнами лише покращувались – Москва допомагала Пекіну економічно й технічно.
Перелом настав після приходу до влади Микити Хрущова, який, своєю чергою, засудив культ Сталіна. Цзедун, тодішній голова КНР, це сприйняв як відхід від старої комуністичної лінії, у зв’язку з чим відносини між обидвома лідерами не склались.
Далі розрив між СРСР та Китаєм лише поглиблювався. Пекін пішов власним шляхом із “Великим стрибком”, а Москва відкликала своїх спеціалістів й згорнула частину спільних проєктів.
Ба більше, до кінця 1960-х напруга навіть дійшла вже до збройних сутичок на кордоні – бій за острів Даманський ледь не переріс у велику війну між СРСР і КНР. Після конфлікту 1969 року відносини країн ще довго залишалися напруженими, а Пекін на цьому тлі почав зближуватися зі Сполученими Штатами Америки (США).
Нормалізація відносин між Китаєм та Росією
Контакти між СРСР та Китаєм почали поступово нормалізовуватись вже після приходу до влади Михайла Горбачова. Останній у 1989-му відвідав Пекін й обидві країни повернулись до співпраці, й згодом перейшли до тіснішого партнерства. Йшлось, як про спільні військові навчання, так й розвиток нових міжнародних форматів, зокрема Шанхайську організацію співробітництва і БРІКС.
У 2004-му Москва та Пекін остаточно владнали питання спільного кордону. Китай отримав кілька прикордонних територій, після чого офіційних територіальних претензій між ними не залишилося.
А 4 лютого 2022 року, за кілька тижнів до вторгнення російських терористів в Україну, диктатор Володимир Путін й лідер КНР Сі Цзіньпін оголосили про партнерство “без меж”.
Чому Китаю потрібна Росія у протистоянні зі США
Отже, сьогодні, одна з головних причин зближення Китаю та Росії – спільне протистояння зі США. Як пояснювала в інтерв’ю “Радіо Свобода” старша наукова співробітниця та директорка Програми трансатлантичної безпеки в Центрі за нову американську безпеку (CNAS) Андреа Кендалл-Тейлор, обидві країни вважають, що чинний світовий порядок нібито дарує Вашингтону занадто багато впливу.
Для Пекіна Росія є дуже зручним партнером. Повномасштабна війна та інші конфлікти змушують Штати й Захід витрачати свої сили та ресурси одразу в низці регіонів. Тобто, чим більше таких точок напруги, тим складніше Вашингтону зосередитися, наприклад, на конкуренції з Китаєм.
За словами Кендалл-Тейлор, наразі складно побачити щось, що найближчим часом могло б серйозно посварити Москву та Пекін. Їх об’єднує схоже бачення світу, де вирішальну роль відіграє саме сила, а слабші країни змушені підлаштовуватися.
Через це їх співпраця ймовірно лише посилюватиметься. Вона допомагає кожній зі сторін зберігати власний вплив й водночас сильніше тиснути на Вашингтон.
Росія як "молодший партнер" Китаю
Водночас повномасштабна війна, а також західні санкції все ж змінили відносини між Москвою та Пекіном. Якщо раніше Російська Федерація (РФ) й могла стверджувати про “рівноправне партнерство”, то сьогодні вона вже неабияк залежить від Китаю.
Як пише The Wall Street Journal, це добер видно на прикладі з газопроводом “Сила Сибіру-2”. Після втрати частини європейського ринку Росія дуже зацікавлена у новому маршруті постачання газу до Китаю, тому домовленість щодо проєкту була однією з головних цілей Путіна під час його візиту до Пекіна у травні 2026 року.
Але Китай не поспішав погоджуватися на російські умови. Пекін був готовий обговорювати проєкт лише за умови дуже низької ціни на газ – майже на рівні внутрішніх російських тарифів. Зрештою Путін поїхав “додому” без угоди щодо “Сили Сибіру-2”, попри те, що сторони й підписали більше 40 інших документів.
Ще у 2013 році Сі Цзіньпін захоплювався Путіним й навіть називав його прикладом для наслідування. Однак, тепер Китай має набагато сильнішу позицію й здатний нав’язувати Москві вигідні для себе умови.
Війна проти України, своєю чергою, лише продовжує посилювати цю залежність. Внаслідок втрати західних ринків Росія дедалі сильніше переорієнтовувалася на Китай. Наразі на КНР припадає майже 40% зовнішньої торгівлі Росії, хоча до приходу Сі Цзіньпіна до влади було близько 10%. Водночас для самого ж Китаю Росія менш важлива, оскільки частка останньої у зовнішній торгівлі КНР не перевищує 4%.
Попри те, що Китай допомагає російській економіці переживати санкції – ця підтримка далеко не безумовна. Пекін це усвідомлює й використовує, аби отримувати вигідніші для себе умови.
Китай нейтральний лише офіційно?
Пекін хоч й говорить про “нейтралітет”, але на практиці ж Китай став для Росії одним із головних партнерів після початку війни. Саме через ринок КНР країна-терорист отримала доступ до напівпровідників та інших технологій, які потрібні, зокрема, для роботи оборонної промисловості.
Не менш важливо й те, що Китай продовжив купувати великі обсяги російської нафти. Для Москви це означає стабільні доходи, а отже й більше ресурсів для утримання економіки й продовження війни.
Також про ще один момент, який ставить під сумнів китайський нейтралітет, з’ясувалось у червні. Тоді ж високопосадовець Європейського союзу (ЄС) заявив у коментарі “Суспільному”, що європейські служби мають підтвердження підготовки російських військових на території Китаю. Йшлося про сотні солдатів, частина з яких після навчання опинилася на фронті в Україні.
“Наші служби підтвердили, що така підготовка відбувається в кількох місцях на території Китаю. Ідеться про сотні осіб, але це суперечить тому, що нам досі повідомляли китайські сторони”, – заявив він.
Чому Китай не хоче поразки Росії
Поразка чи серйозна дестабілізація Росії є невигідною для Китаю. В такому випадку Пекін втратить великого “союзника” у протистоянні зі США, постачальника ресурсів, а також важливий сусідній ринок.
Зокрема Москва:
- підтримує Пекін на міжнародній арені, ООН, БРІКС та ШОС;
- бере на себе значну частину конфронтації із Заходом.
Показовий сигнал з’явився у липні 2025-го. Як повідомляв тоді CNN, міністр закордонних справ Китаю Ван Ї під час розмови з головною дипломаткою ЄС Каєю Каллас прямо заявив, що Пекін не може допустити поразки Росії у війні проти України.
Причина, за його словами, проста – у такому разі Штати зможуть більше уваги приділяти протистоянню з Китаєм.