Ще донедавна Арктика здавалась далеким й малодоступним регіоном. Втім, танення льоду поступово змінило це, перетворивши її на місце де сходяться інтереси Росії, Сполучених Штатів Америки (США), Китаю та загалом НАТО.
Про те, чому Арктика стає дедалі важливішою, хто претендує на її ресурси та як регіон перетворюється на нову арену суперництва – у матеріалі видання Політаналіз.
Кому належить Арктика і хто на неї претендує
Отже, Арктика – це величезний регіон навколо Північного полюса. До нього входять Північний Льодовитий океан, прилеглі моря й острови, а також північні частини Європи, Азії та Північної Америки. Зокрема сюди ж належить й Гренландія на яку зазіхають останнім часом Штати.
Арктика не належить жодній із країн. Втім, відповідно до Конвенції Організації Об’єднаних Націй (ООН) з морського права прибережні країни мають право на ресурси морського дна у межах 200 морських миль від свого узбережжя.
Охочих розширити свої права в Арктиці вистачає. Наприклад, у 2007 році Росія навіть відправила два підводні човни до дна під Північним полюсом, де вони встановили титановий прапор. Після цього Москва заявила, що нібито має право на цю ділянку, оскільки вона є продовженням шельфу на суші.
Чому Арктика раптом стала такою важливою
Насамперед Арктика важлива через свої запаси ресурсів. Згідно з оцінкою Геологічної служби США, тут закладено близько 22% світових нерозвіданих ресурсів. Зокрема близько 30% нерозвіданих запасів природного газу та близько 13% нерозвіданих запасів нафти на Землі.
Через танення льоду доступ до ресурсів стає простішим. Паралельно відкриваються нові морські маршрути, які можуть допомогти скоротити шлях між Європою та Азією. Один із прикладів – китайська компанія Sea Legend, яка хоче запустити регулярний контейнерний маршрут через Арктику. Кораблі, як повідомляє Financial Times, ходитимуть між Нінбо в Китаї та британським портом Феліксстоу вздовж північного узбережжя Росії.
У компанії ж цей маршрут, до речі, назвали “Крижаним Шовковим шляхом” – за аналогією зі старим Великим Шовковим шляхом між Китаєм та Європою.
Влітку ж льоду в Арктиці стає настільки мало, що частину маршруту судна можуть проходити навіть без криголамів. Очікується, що шлях між Китаєм і Британією займатиме майже вдвічі менше часу, ніж звичний 40-денний маршрут.
Якщо ці рейси виявляться вигідними, приклад компанії можуть наслідувати й інші перевізники. Водночас повністю замінити Суецький канал Арктика поки не здатна, але в якості запасного маршруту вона вже виглядає цікаво.
Росія перетворює Арктику на військовий плацдарм
Паралельно Росія нарощує в регіоні й військову присутність. Наприклад, у 2024-му країна-терорист провела військово-морські навчання “Океан-24”, які охопили, зокрема, Баренцеве море та Північний Льодовитий океан уздовж північного флангу НАТО.
Також вже у березні 2025 року в Мурманську було спущено на воду новий атомний підводний човен “Перм”, який здатний нести гіперзвукові ракети “Циркон”.
Того ж місяця диктатор Володимир Путін під час форуму “Арктика – територія діалогу” заявив, що кількість російських військових у регіоні лише зростатиме. Зокрема доручив активніше розвивати арктичну інфраструктуру та звинуватив країни Альянсу в тому, що вони нібито дедалі частіше розглядають Арктику як “плацдарм для можливих конфліктів”.
Водночас, крім відкритого нарощування військової присутності, країна-терорист роками розбудовувала в Арктиці секретну підводну систему “Гармонія”. Як з’ясували журналісти Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів, для цього Москва таємно закуповувала високотехнологічне обладнання у компаній з Європи, США та Азії.
“Гармонія”, своєю чергою, працює в Баренцевому морі та інших арктичних водах, де діють підводні човни РФ. Мережа, яка скаладається із тисяч кілометрів кабелів, датчиків і гідролокаторів, повинна виявляти чужі субмарини, які наближаються до районів базування ворога.
Фактично, головним завданням “Гармонії” є захист підводних човнів країни-терориста, які здатні нести ядерну зброю.
Навіщо Арктика Китаю
Китай також давно намагається закріпитися в Арктиці, хоча географічно до арктичних країн не належить. У 2018-му Пекін оприлюднив “Білу книгу з арктичної політики”, де назвав себе “приарктичною державою” й заявив, що ресурси регіону мають значення для всього людства.
Активно Китайська Народна Республіка (КНР) заходила в Арктику у 2010-х роках. Як пояснює експерт Міхаель Пауль, тоді Пекін намагався інвестувати, зокрема, у Гренландію, але зіткнувся з опором з боку Данії та США.
Вашингтон побоювався посилення китайського впливу й тиснув на Копенгаген, щоб той обмежив ці інвестиції.
У 2018-му тодішній державний секретар США Майк Помпео на тлі активності Китаю навіть говорив про необхідність посилення американської військової присутності в Арктиці.
Зокрема у 2024 році Міністерство оборони США заявило, що КНР та Росія дедалі частіше співрацюють в Арктиці. Країна-терорист відновила сотні військових об’єктів радянських часів, а Китай просуває ідею “Полярного шовкового шляху”.
Отже, для Пекіна Арктика цікава насамперед через ресурси та нові морські маршрути, які стають доступнішими через танення льоду. Водночас у Штатах вважають, що Пекін хоче використати ці зміни, аби "отримати більшого впливу й доступу, скористатися арктичними ресурсами та відігравати більшу роль в управлінні регіоном”.
США і НАТО повертаються на Крайню Північ
Окремо на ситуацію на півночі вплинуло й повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Війна підштовхнула Фінляндію та Швецію до вступу в НАТО. У результаті тепер майже всі арктичні держави, крім Росії, входять до Альянсу.
На тлі цього в НАТО дедалі більше говорять про необхідність посилювати оборону Арктики. У січні 2026-го міністерка закордонних справ Великої Британії Іветт Купер заявила, що Альянс має “подвоїти зусилля” для захисту регіону від російської загрози.
Купер запропонувала створити в Арктиці окрему місію НАТО “Арктичний вартовий” – за прикладом операцій Альянсу в Балтійському морі. Йдеться про спільні навчання, операції та обмін розвідданими між союзниками.
“Арктика є воротами для Північного флоту Росії, який може загрожувати Сполученому Королівству, Західній Європі та Норвегії, а також Сполученим Штатам і Канаді. Отже, небезпека всього трансатлантичного регіону залежить від безпеки Арктики”, – заявила вона.
Зокрема у січні 2026 року про посилення Росії та Китаю в Арктиці говорила й висока представниця Європейського союзу (ЄС) Кая Каллас. За її словами, через танення льоду обидві країни отримують більше можливостей нарощувати свою присутність у регіоні.
Водночас Каллас наголосила, що НАТО має достатньо можливостей, щоб захистити Гренландію та відповісти на потенційні загрози з боку Москви й Пекіна.
“Оскільки арктична крига тане, зростає ризик того, що Росія та Китай продовжать нарощувати свою присутність у регіоні”, – зазначала вона.
Чому всі говорять про Гренландію
Вартувало б згадати й про Гренландію, яка останнім часом привернула увагу до Арктики. Ще у грудні 2024-го президент США Дональд Трамп заявив, що контроль над островом є нібито “абсолютною необхідністю” для національної безпеки його країни.
Варто зазначити й те, що бажання придбати Гренландію він озвучував ще й під час свої першої каденції на посаді президента. Згодом американський лідер неодноразово повертався до цієї ідеї.
У Данії ж слова голови Білого дому сприйняли різко. Копенгаген навіть вирішив збільшити витрати на оборону острова й змінити королівський герб, аби зробити символи Гренландії та Фарерських островів більш помітними.
Зокрема у травні 2026-го з’явилася інформація, що США хочуть ще більше посилити свою військову присутність у Гренландії. За даними BBC, адміністрація Трампа веде переговори з Данією про створення трьох нових військових об’єктів на півдні острова. Їх планують використовувати для спостереження за активністю Росії та Китаю, зокрема за морськими маршрутами між Гренландією, Ісландією та Великою Британією.
При цьому Штати вже мають у Гренландії постійну базу “Пітуффік”, де перебувають близько 150 військових. Остаточної угоди щодо нових наразі немає.