8 травня Міністерство оборони України заявило, що перша українська керована авіаційна бомба пройшла всі необхідні випробування та готова до бойового застосування.
Що відомо про боєприпас і навіщо він потрібен – у матеріалі видання “Політаналіз”.
Перша українська КАБ
Як повідомляє Міністерство оборони України, перша вітчизняна КАБ від учасника Brave1 вже пройшла необхідні випробування та навіть готова до бойового застосування.
Наразі відомо, що українська розробка не є копією західних чи радянських зразків. Українські інженери створювали її протягом 17 місяців, а Brave1, своєю чергою, підтримав їх грантом ще на ранньому етапі. Боєприпас має власну конструкцію й адаптований до умов сучасної війни.
Українська КАБ, яка отримала назву “Вирівнювач”, обладнана бойовою частиною вагою 250 кілограмів і розрахована на удари по ворожих укріпленнях, командних пунктах, а також інших цілях.
Міністерство оборони вже придбало першу експериментальну партію, а пілоти тим часом тренуються застосовувати новий боєприпас у різних бойових умовах.
“І перше бойове хрещення вже близько”, – обіцяє відомство.
Що таке КАБ
КАБ – це авіаційний боєприпас із системою наведення та керування, яка дозволяє точніше уражати цілі. На відміну від звичайних авіабомб, такі боєприпаси можна скидати з літака за десятки кілометрів від зони дії ворожої протиповітряної оборони.
Керовані авіабомби також мають значно менше відхилення під час удару, ніж звичайні бомби, що вільно падають, і можуть влучати майже точно в задану ціль.
Наведення та аеродинаміка
Сучасні керовані авіабомби відрізняються системами наведення та конструкцією, від яких залежать точність удару, дальність польоту й умови використання.
Наприклад, найпоширенішим варіантом є супутникове та інерційне наведення (JDAM, російські КАБи з УМПК – Уніфікованим модулем планування та корекції). В таких випадках координати цілі закладаються ще до скидання бомби. Водночас ці модифікації погано підходить для ударів по рухомих об’єктах.
Ще один тип – лазерне наведення (серія Paveway II/III). У цьому випадку ціль підсвічують лазером із літака, дрона або із землі. Такі КАБи є точними й здатні влучати з похибкою лише у кілька метрів.
Також існують бомби з телевізійним, тепловізійним або електронно-оптичним наведенням (GBU-15, КАБ-500Кр). Вони орієнтуються за зображенням цілі, яке аналізується вже під час польоту снаряда.
За конструкцією КАБи відрізняються тим, як саме вони поводяться після скидання з літака. Найпростіший варіант – бомби без крил, які коригуються хвостовими рулями, як от JDAM. Натомість авіабомби, що планують, мають розкладниі крила, зокрема JDAM-ER, AASM та УМПК, після скидання можуть пролетіти набагато далі й точніше вийти на ціль.
Бойова частина та дальність ураження
Також КАБи суттєво відрізняються за масою бойової частини. Це можуть бути як невеликі боєприпаси на близько 130 кілограмів, наприклад американська GBU-39 SDB, так і важкі снаряди на 1500-3000 кілограмів, зокрема російські ФАБ-1500 та ФАБ-3000.
Також є й малогабаритні снаряди, які летять до 110 кілометрів.
Ще більшу дальність мають моделі з реактивними прискорювачами. У таких КАБів дальність сягати 150 кілометрів і більше.
Як з’явилися перші КАБи
Перші КАБи почали активно застосовувати в часи Другої світової війни. Тоді ж нацистська Німеччина використовувала радіокеровані Fritz X під час атаки на кораблі, а США – Azon проти мостів і залізничних вузлів.
Наступний важливий етап настав під час війни у В’єтнамі, коли США почали застосовувати Paveway із лазерним наведенням. Однак під час бойових дій у Перській затоці, в 1991-му, стало зрозуміло, що такі КАБи мають серйозне обмеження: вони погано працюють у складних погодних умовах. Дим від нафтових пожеж і піщані бурі заважали боєприпасам нормально наводитися на цілі.
Рішенням стали JDAM – спеціальні модулі, які перетворюють звичайні авіабомби на високоточні боєприпаси. Завдяки їм бомби отримали GPS та інерційну систему навігації.
Координати цілі задаються ще до скидання. Після цього бомба самостійно рухається до об’єкта й може працювати навіть у погану погоду.
Згодом саме цей підхід – встановлення модулів планування й корекції на стандартні авіабомби – фактично став основою для сучасних КАБів у різних країнах світу.
Нині ж, на тлі повномасштабної війни, КАБи активно використовуються російськими терористами. Ворог зробив ставку на дешевшу схему: встановлює модулі планування та корекції на старі радянські фугасні авіабомби калібру 250, 500, 1500 і 3000 кілограмів. Переважно такі боєприпаси скидають російські Су-34 та Су-35.
Також Росія продовжує модифікувати УМПК. Перші версії могли долати приблизно 60-65 кілометрів, а за окремих умов – до 80 кілометрів.
Від початку 2025 року на фронті почали фіксуватись й нові Уніфіковані модулі планування та корекції підвищеної дальності (УМПК-ПД). Завдяки більшим крилам і посиленому кріпленню боєприпаси можуть летіти вже до 95 кілометрів.
Окремо терористи намагаються додавати до УМПК реактивні прискорювачі, які за потрібної висоти скидання можуть збільшити дальність до 150 кілометрів. А для ускладнення роботи українських систем радіоелектронної боротьби, бомби обладнують й супутниковими антенами, що робить їх стійкішими до заглушення.