ЄС планує призначити спеціального представника для участі в майбутніх переговорах між Україною та Росією. Видання “РБК-Україна” проаналізувало кандидатів, які мають реальні шанси, та тих, кого вже відсіяли.
Відсутність єдиного переговорного формату в ЄС
Європейські інституції не узгодили спільну позицію щодо ключових цілей переговорів і “червоних ліній”. Через це ЄС шукає окрему фігуру, яка могла б представляти весь блок у технічних і політичних консультаціях.
У дискусіях також фігурує проблема статусу: майбутній представник має відповідати рівню американської сторони, у складі якої участь беруть Джаред Кушнер та спецпосланець Стів Віткофф.
Ініціатива з’явилася на тлі паузи в переговорах. Процес зупинився через відсутність компромісу щодо Донбасу та перемикання уваги США на інші зовнішньополітичні напрями, зокрема Іран. Водночас у ЄС очікують нової спроби активізації мирного треку з боку Вашингтона, де Дональд Трамп планує демонструвати результати своєї дипломатії.
Кандидатури перемовників: хто вже відпав
Росія пропонувала колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера, однак ця кандидатура одразу отримала відмову. Він відкрито симпатизує Кремлю і після відходу з великої політики обіймав посаду в раді директорів компанії-оператора “Північного потоку-2”. Посол України в Німеччині Олексій Макеєв заявив, що Шредер не має “ані моральної, ані політичної легітимності” для посередництва.
Також із розгляду зняли кандидатуру Ангели Меркель. Вона знає Путіна особисто, вільно спілкується з ним без перекладача і має безпосередній досвід переговорів: у 2015 році брала участь у саміті Нормандської четвірки, що завершився угодами “Мінськ-2”. Утім, саме за її каденцій запрацював “Північний потік-1” і розпочалося проєктування “Північного потоку-2”. Після повномасштабного вторгнення Меркель у книзі спогадів “Свобода” не визнала своїх помилок щодо Росії. Зрештою, вона сама відмовилася від цієї ролі.
Основні кандидати на роль перемовника ЄС
Серед основних кандидатів розглядають президента Фінляндії Александра Стубба. Він підтримує жорстку лінію щодо Росії та демонструє стабільну підтримку Києва.
Стубб має досвід кризової дипломатії: у 2008 році під час війни в Грузії він очолював МЗС Фінляндії та працював у межах ОБСЄ над планом врегулювання. Додаткову вагу йому дають особисті контакти з Дональдом Трампом, які він вибудував ще до президентства у Фінляндії.
Водночас його кандидатура створює політичні ризики. Статус чинного президента ускладнює інтеграцію в переговорну групу технічного рівня. Також його позиція як представника держави НАТО робить його неприйнятним для Кремля.
Колишній прем’єр-міністр Італії та ексголова Європейського центрального банку (ЄЦБ) Маріо Драгі виглядає альтернативою з економічним профілем. Він отримав репутацію кризового менеджера після заяви про готовність зробити “усе необхідне” для стабілізації євро.
Драгі підтримав розворот Італії від проросійської політики після 2021 року та відіграв ключову роль у замороженні російських активів на понад 200 млрд євро після повномасштабного вторгнення.
Він також скоротив залежність Італії від російського газу з близько 40% до мінімальних рівнів і підтримав надання Україні статусу кандидата в ЄС під час візиту до Києва у 2022 році разом із лідерами Франції та Німеччини.
Мирні переговори Україна-РФ: альтернативні кандидати від ЄС
Теоретично перемовником може стати й хтось із нинішніх керівників ЄС — голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, голова Європейської ради Антоніу Кошта або Висока представниця з питань зовнішньої політики Кая Каллас.
Однак ці фігури вже мають надмірне навантаження. Фон дер Ляєн і Кошта відповідають за широку економічну та політичну повістку, а Каллас може зіткнутися з опором частини держав ЄС через жорстку антиросійську позицію.
Окремим конкурентом для всіх названих кандидатів є президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, якого обговорюють у німецькій правлячій коаліції як можливого переговорника.
Його посада наразі є церемоніальною, що знімає протокольне обмеження. Поява Штайнмаєра в цій ролі зменшує шанси Стубба, адже Франція і Німеччина традиційно прагнуть, щоб ЄС представляв хтось із Парижа або Берліна.
