20 травня виповнюється сім років з дня інавгурації Володимира Зеленського. На посаді президента він зустрів епідемію коронавірусу, а також повномасштабну війну. При цьому надії на мирне врегулювання, що двічі жевріли минулого року, згасли. У політичних колах дедалі більше людей налаштовуються на те, що війна триватиме ще два-три роки. Видання РБК-Україна розбиралося, який зараз план у президента, на кого він спирається і чи піде на нові вибори.
Мирні переговори: чому сторонам не вдалось домовитись
Заморожування переговорного процесу часто пояснюють війною в Ірані, яка повністю перемкнула на себе увагу Дональда Трампа. Утім, численні джерела в українській владі стверджують: у глухий кут сторони зайшли ще раніше — у лютому, до початку американсько-ізраїльської операції.
Проте, певний прогрес все ж був. Упродовж кількох місяців Україна, США і Росія змогли більш-менш узгодити чимало пунктів мирного плану, а військові — відпрацювати технічну термінологію щодо перемир’я та розведення військ. Але все вперлося в головну проблему, очевидну від самого початку: територію. Конкретно — підконтрольну Україні частину Донбасу.
Київ чітко дав зрозуміти всім учасникам процесу: ніхто просто так здавати Донбас не буде. У відповідь Москва почала висувати дедалі більші вимоги щодо так званої "демілітаризованої вільної економічної зони" — компромісного варіанту, який на практиці означав би повну капітуляцію.
З американського боку ситуація не менш тупикова. За словами українського співрозмовника, добре знайомого з перебігом переговорів, команда Трампа щиро не розуміє, через що впирається Україна.
Саме тому Стів Віткофф і Джаред Кушнер так і не доїхали до Києва. Приїжджати немає сенсу, якщо тут вони почують ті самі аргументи. Тепер, за даними джерел видання, на горизонті новий етап — спроба американців "продати" зняття санкцій з Росії в обмін на ефемерне перемир’я без жодних гарантій.
Стратегія Зеленського
Генеральна стратегія України залишається незмінною — класична війна на виснаження: протриматися довше, ніж противник. Іншими словами: зміцнюватися самим і послаблювати ворога до моменту, коли Росія вже не зможе продовжувати війну з економічних причин, коли дірки в бюджеті і наростаюче внутрішнє невдоволення не вдасться заглушити пропагандою.
Якщо Силам оборони вдасться ще більше вимотати росіян на полі бою, не віддавши їм Донецьку область, Москва може зменшити апетити і погодитися на завершення війни по лінії зіткнення — без юридичного визнання захоплених територій. Принаймні таке бачення існує на Банковій, хоча й там його поділяють не всі.
“Такий компроміс разом із можливим вступом України до ЄС може бути сприйнятий нашим суспільством. І далі може дозволити Зеленському йти на вибори”, — міркує один зі співрозмовників видання.
Окремим напрямком стали удари по російських нафтопереробних заводах — у тому числі в глибокому тилу. Це вирішує два завдання одночасно: не дати Росії повною мірою скористатися зростанням нафтових цін через іранську кризу і провокувати невдоволення серед тих росіян, які досі трималися "поза політикою". Тримати цю дистанцію дедалі важче, коли "політика" стукає у двері їдким димом із палаючих НПЗ.
Паралельно Зеленський зумів перетворити проблему на можливість: Україна оперативно “вписалася” в близькосхідний контекст, продемонструвавши свої можливості в сучасній війні. Два візити до Саудівської Аравії за лічені дні та перспективи військової співпраці — результат цього "спіну".
Мобілізація в Україні: реформа без революції
Мобілізація — тема, від якої Зеленський традиційно публічно дистанціюється. Але змінювати підходи необхідно: інциденти за участю ТЦК не вщухають — то напади на військовослужбовців, то хабарі за їхньої участі.
Реформу системи мобілізації було визначено одним із головних завдань для нового міністра оборони Михайла Федорова. Його ідея — прибрати ТЦК з вулиць і перекласти відповідальність на поліцію — розуміння на Банковій не знайшла.
Лунали й екзотичніші концепції — наприклад, лотерея за датами народження на кшталт американської практики часів в’єтнамської війни.
Зрештою обрали консервативніший підхід: із червня почнеться підвищення виплат військовим, розширюватиметься контрактна складова, щоб у перспективі демобілізувати тих, хто давно в строю. Залучати людей грошима — теоретично робочий вихід. Але щоб зняти гостроту проблеми повністю, потрібні суми, яких Україна поки що не має.
Відставка Єрмака: на кого Зеленський може розраховувати
Після відставки Єрмака конфігурація президентського кола змінилася. Еквівалентної заміни так і не з’явилося — і навряд чи з’явиться: з попереднім главою ОП Зеленського пов’язували не лише робочі, а й особисті стосунки.
"Він виглядає більш самотнім. Раніше поруч завжди був хтось — радив, міг пожартувати, відволікти. Зараз цієї людини немає", — каже співрозмовник видання.
Нині Зеленський більше спирається на перевірені кадри. Парламентські питання делеговані "старій гвардії" — Стефанчуку, Корнієнку, Арахамії. Медійний блок — радник Литвин. Головний військовий радник — головнокомандувач Сирський, з яким президент спілкується чи не кожні дві години.
Новий глава ОП Кирило Буданов влився в команду, але зберігає певну самостійність — і висока публічна активність колишнього начальника ГУР вже породила чутки про його швидку відставку. В оточенні Зеленського це спростовують, але принцип абсолютної лояльності в команді президента не скасовувався.
Що робитиме Зеленський, якщо війна колись зупиниться? Одні співрозмовники видання вважають, що він піде на наступні вибори — і вже зараз придивляється до майбутніх союзників і конкурентів. Інші бачать його у "великій дипломатії", особливо якщо Україна вступить до ЄС.
"Він пройшов у цій грі всі етапи. Якщо суспільство сприйме членство в ЄС як компенсацію за втрачені території — він не піде", — розмірковує один зі співрозмовників.
Так чи інакше, у 2019 році мало хто міг уявити, що "єдиний президентський термін" розтягнеться на такий строк. І скільки він ще триватиме — не знає ніхто.
