Надія Олексіївна Світлична – правозахисниця, публіцистка.
Місце народження, освіта
Народилася 8 листопада 1936 року в селі Половинкине (нині – Толоківка Луганської області).
Протягом 1953-1958 років здобувала освіту на філологічному факультеті Харківського університету, у відділенні української мови й літератури.
Життєпис
Після завершення навчання в університеті Світлична протягом чотирьох років працювала у середній школі в селищі Боково-Антрацит на Луганщині: була вчителькою, завучем і директоркою.
У період із 1962 по 1964 роки викладала російську літературу в Старобільському медичному технікумі, а також працювала бібліотекаркою в селах Байдівка та Половинкине.
У 1963-му переїхала до Києва. Була редакторкою у видавничому відділі республіканського сільськогосподарського технікуму та видавництві “Радянська школа”. Також працювала перекладачкою з російської мови для журналів “Легка промисловість” і “Деревообробна промисловість”, науковою співробітницею Інституту педагогіки, викладала у вечірній школі на Дарниці. Крім того, співала у хорах “Жайворонок” й “Гомін”.
У 1965 році працювала у складі групи художників-монументалістів у Донецьку.
Разом із братом відвідувала Клуб творчої молоді. У 1967-му потрапила в поле зору Комітету державної безпеки, через що змушена була часто змінювати місце роботи. Того ж року ще один сезон працювала над мозаїчними роботами в місті Жданів (нині – Маріуполь) Донецької області.
8 листопада 1967-го Світлична стала однією з підписантів листа-протесту до першого секретаря ЦК Компартії України Петра Шелеста. Ішлося про критику судового процесу над громадським діячем В’ячеславом Чорноволом.
Протягом 1968-1972 років працювала завідувачкою профспілкової бібліотеки на Київському холодокомбінаті № 2. У цей період займалась самвидавом. Також редагувала спогади політв’язня Данила Шумука, копіювала архів поета Василя Симоненка, возила магнітофонні записи його нецензурованих віршів у школи, бібліотеки й клуби Харківщини та Луганщини, а також виступала на вечорах, читаючи твори самвидаву.
У грудні 1970 року вона та літературний критик Євген Сверстюк виявили на Київщині тіло вбитої подруги – художниці Алли Горської. Світлична організувала її похорон та зведення пам’ятника на могилі.
Арешт та ув’язнення
У 1972 році відбувся “січневий покіс” – операція КДБ проти української інтелігенції, яка супроводжувалася арештами та засланнями діячів національного і правозахисного рухів. Після цього Світличну протягом 4 місяців майже щодня викликали на допити у справі брата, Сверстюка та інших. Згодом вона й сама отримала статус обвинуваченої.
18 травня 1972-го Світличну заарештували. Після цього вона понад рік перебувала у слідчій в’язниці КДБ у Києві.
У травні наступного року діячка отримала вирок за “антирадянську агітацію й пропаганду”. Її засудили до 4 років таборів суворого режиму. Разом з іншими жінками-політв’язнями вона протести та голодування.
Навесні 1976-го повернулася з ув’язнення. Проте їй відмовили в прописці, на роботу не приймали, а також погрожували новим арештом за “дармоїдство”. Вона жила разом із сином у квартирі сестри брата, яку постійно штрафували за “порушення паспортного режиму”.
10 грудня 1976 року Світлична надіслала заяву до ЦК КПРС про відмову від радянського громадянства пояснивши такий крок переслідуваннями та жорстокою розправою над представниками української інтелігенції.
Еміграція
У жовтні 1978 року виїхала спочатку до Рима, де була прийнята Папою Римським Павлом VI, а в листопаді прибула до США. Через 8 років її позбавили радянського громадянства.
У Штатах працювала в Українському музеї в Нью-Йорку й редагувала жіночий журнал “Віра”. Також займалася громадською діяльністю: збирала кошти на спорудження пам’ятника громадській діячці Оксані Мешко та її матері Марії, а також на Козацький хрест “Убієнним синам України” в урочищі Сандармох у Карелії.
Була перекладачкою в Гарвардському університеті, брала участь у діяльності Закордонного представництва Української Гельсінської групи.
До 1985-го на кошти української діаспори регулярно випускала “Вісник репресій в Україні”.
У 1983-1994 роках працювала в українській редакції “Радіо Свобода”. Вела журнал “Надія”.
Смерть
Померла 8 серпня 2006 року в місті Матаван (штат Нью-Джерсі, США). На той момент Світличній було 69 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Сім’я
Була одружена з Павлом Стокотельним. Їхній спільний син – Іван, а від попередніх стосунків у Світличної народився син Ярема.
Старший брат – український літературознавець, поет, дисидент Іван Світличний.