Алла Олександрівна Горська – художниця, громадська діячка, дисидентка.
Місце народження, освіта
Народилась 18 вересня 1929 року в Ялті (Крим), в родині організатора кіновиробництва Олександра Горського.
В дитинстві разом із сімʼєю кілька разів переїжджала: жила в Москві, Ленінграді, Алма-Аті, а згодом – у Києві.
Вищу освіту здобувала на факультеті живопису Київського художнього інституту.
Кар’єра
Закінчивши інститут, працювала за фахом у галузі станкового й монументального живопису. Подорожувала різними регіонами України та неодноразово виїжджала у творчі відрядження на Донбас.
У 1959 році Горську прийняли до Спілки художників за цикл картин, присвячених шахтарській тематиці.
У період “хрущовської відлиги” в українському мистецтві та культурі почався рух національного відродження, до якого активно долучилося молоде покоління київської інтелігенції початку 1960-х. Горська ж, своєю чергою, почала вивчати українську мову. Захоплення культурою України знайшло відображення й у її творчості.
Разом із поетом Василем Симоненком та режисером Лесем Танюком стала співзасновницею клубу творчої молоді “Сучасник“.
Квартира художниці була одним із місць зустрічей однодумців. Там обговорювали історію Київської Русі, згадували про Розстріляне відродження, влаштовували літературні вечори, збирали відомості про митців і письменників, репресованих у 1930-х роках.
У 1962-му Горська разом із Симоненком та Танюком виявила місця поховань у Биківнянському лісі поблизу Києва, а також на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, де в 1930-х роках енкаведисти таємно страчували людей, звинувачених у “антирадянській пропаганді”. Про ці місця їм повідомили діти, які під час гри у футбол натрапили на людський череп із кульовим отвором. Приголомшені побаченим, діячі звернулися із заявою до Київської міської ради, але жодної офіційної відповіді не отримали.
22 травня 1963 року, в день перепоховання поета Тараса Шевченка, з ініціативи Горської відбулося покладання квітів до пам’ятника Кобзареві. Відтоді це перетворилося на щорічну традицію для української інтелігенції. Влада сприймала такий вияв “націоналізму” вороже.
До 150-річчя від дня народження Шевченка, яке відзначалося в 1964-му, керівництво Київського університету замовило Горській вітраж “Шевченко. Мати” для вестибюля головного корпусу. Робота над ним тривала майже рік. Ескізи було офіційно затверджено, але партійне керівництво запанікувало після того, як побачило макет у повному розмірі. Компартійне бюро заявило, що твір передає “архаїзований образ Т. Г. Шевченка” в дусі “середньовічної ікони”. Зрештою готовий вітраж було розбито на шматки, а Горську виключили зі Спілки художників. Щоб відновити членство, вона їздила до Москви.
У 1965-му було заарештовано багатьох друзів та знайомих художниці, що стало для неї початком особливо активної участі в русі опору й правозахисній діяльності.
У квітні 1968-го Горська підписала лист-протест 139 діячів науки та культури з вимогою припинити політичні переслідування української інтелігенції. Після цього проти підписантів розпочалися репресії. Горську зарахували до “керівниць терористичної бандерівської організації”, встановили за нею цілодобовий нагляд і вдруге виключили зі Спілки художників. За радянських умов такі митці не мали доступу до фарб, участі у виставках та можливості отримувати державні замовлення. Попри це, Горська продовжувала творити, іноді інкогніто.
Художниця не припиняла й правозахисної діяльності. Коли 17 листопада 1970 року в Івано-Франківську відбувся суд над письменником та дисидентом Валентином Морозом, якого засудили до 14 років таборів, вона висловила протест проти упередженого суду та суворого вироку.
Горська стала співавторкою низки монументальних робіт у Донецьку, Києві, Маріуполі та інших містах. Один із таких творів – мозаїчне панно “Боривітер”. Також вона написала багато картин: “Старий двір”, “Збирання врожаю” тощо.
Загибель
28 листопада 1970 року художниця вирушила до Василькова Київської області, де жив її свекор. Наступного дня понівечене тіло чоловіка виявили на колії біля залізничної станції в Фастові, а 2 грудня знайшли тіло Горської в підвалі будинку свекра. Причиною її загибелі назвали удари молотком. На той момент діячці був 41 рік.
Радянське слідство заявило, що художницю вбив свекор, однак існують версії, що вбивство організувало КДБ.
Похорон Горської відбувся 7 грудня 1970 року в Києві й перетворився на протестний мітинг проти комуністичного режиму.
Сімʼя
Була одружена з художником Віктором Зарецьким. У них народився син Олексій, який став мовознавцем і культурологом.