Іван Олексійович Світличний – літературознавець, мовознавець, поет, перекладач, дисидент.
Місце народження, освіта
Народився 20 вересня 1929 року в селі Половинкине (нині – Толоківка Луганської області).
Протягом 1947-1952 років здобував освіту на факультеті української філології Харківського університету, а в 1952-1955 роках – на аспірантурі в Інституті літератури імені Т. Шевченка Академії наук УРСР.
Кар’єра
Після навчання в аспірантурі очолив відділ критики журналу “Дніпро”, працював у журналі “Радянське літературознавство”, науковим співробітником в Інституті літератури та Інституті філософії АН УРСР, у видавництві “Наукова думка”, а також редактором Українського товариства охорони природи. Проте Світличного звільняли через проукраїнські погляди, які він відкрито висловлював.
З 1965 року йому остаточно перекрили можливість офіційного працевлаштування, і він міг друкуватися лише під псевдонімами або чужими іменами.
У 1962-1963 роках став співзасновником Клубу творчої молоді в Києві.
Загалом Світличний був одним із лідерів національно-демократичного руху 1960-1970-х років. Зокрема, він одним із перших встановив контакти з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав. Поет переконував українців у важливості об’єднання зусиль й “боротьби словом”. Його квартира була місцем збору української інтелігенції.
Арешти й заслання
Уперше співробітники Комітету державної безпеки (КДБ) провели обшук у Світличного в 1965 році. Тоді було вилучено вірші українських поетів, галицькі видання до 1939 року та друкарську машинку. Завдяки спротиву шістдесятників в Україні й за кордоном, через 8 місяців Світличного звільнили через відсутність доказів як “соціально безпечного”.
Другий арешт відбувся на початку 1972-го, під час масових репресій проти української інтелігенції, пов’язаних зі “справою Добоша” – затриманого громадянина Бельгії, який заявляв про зустрічі з українськими дисидентами, але після звільнення відмовився від свідчень. Тоді Світличного засудили до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. У пермських таборах, де діяч відбував покарання, він став одним із провідних організаторів табірного руху опору.
У серпні 1981 року, під час заслання в Алтайському краї, у Світличного стався інсульт. У місцевій лікарні йому двічі пробивали череп, щоб видалити гематому й під час лікування занесли стафілокок. Попри тяжкий стан, йому не дозволили повернутися до Києва.
Після інсульту обговорювалась можливість комісування та звільнення Світличного за станом здоров’я, але тодішній голова КДБ СРСР анулював домовленості.
До Києва поет зміг повернутися лише в січні 1983 року.
У 1989-му в нього стався ще один приступ, внаслідок якого він втратив можливість говорити й рухатися.
Протягом життя написав низку поезій, статей, книг та інших доробків, серед яких: “Ґратовані сонети”, “Серце для куль і для рим”, “Коли входиш у літературу…” тощо.
Смерть
Помер 25 жовтня 1992 року. На той момент Світличному було 63 роки. Його поховали на Байковому кладовищі в Києві.
Сім’я
Був одружений із дисиденткою Леонідою Світличною (до шлюбу – Терещенко).
Молодша сестра – правозахисниця, публіцистка Надія Світлична.