Дмитро Іванович Донцов – публіцист, філософ, політичний діяч, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму.
Місце народження, освіта
Народився 17 серпня (за григоріанським календарем – 29 серпня) 1883 року в місті Мелітополь (нині – Запорізька область).
Навчався в Мелітопольському реальному училищі. У 1900 році перебрався до Царського Села поблизу Санкт-Петербурга, де склав іспит при Миколаївській гімназії.
У 1902-му вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, але через шість років був відрахований за несплату навчання.
Протягом 1909-1911 років здобував освіту в Віденському університеті (також на юридичному факультеті), а пізніше – у Львівському університеті. В 1917-му став доктором юридичних наук у Відні.
Кар’єра
У період із 1905 по 1907 роки брав участь у роботі Петербурзької групи Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП).
Восени 1905-го виступив із промовою на українському політичному вічі в Санкт-Петербурзі. Невдовзі його заарештували, етапували до Києва й помістили у Лук’янівську в’язницю. Пізніше звільнили за амністією.
У листопаді 1905 року знову вирушив до Санкт-Петербурга, але через кілька місяців повернувся до Києва, де долучився до роботи Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП).
У 1907-му редагував газету “Наша дума” в Санкт-Петербурзі.
Того ж року, перебуваючи в Києві, Донцова знову арештували. Як члена Київського комітету УСДРП його могли засудити до чотирьох років каторжних робіт, але після восьми місяців у Лук’янівській в’язниці вийшов на свободу завдяки клопотанням брата та сестри, які взяли його на поруки. Згодом нелегально перебрався до Галичини.
Починаючи з 1911 року, жив у Львові та виступав у пресі як український публіцист.
У 1913-му вийшов із Української соціал-демократичної робітничої партії через розбіжності в національному питанні.
Перша світова війна
4 серпня 1914-го очолив у Львові новостворений Союз визволення України (СВУ). Проте через наступ російських військ на Галичину та постійну загрозу арешту з боку царської влади, Донцов разом з іншими членами організації був змушений перебратися до Відня.
Наприкінці року покинув керівництво СВУ і переїхав у Берлін. Там став керівником Української інформаційної служби.
У 1916-му Донцов перебрався до Берна й очолив Бюро національностей Росії. Наприкінці березня наступного року повернувся до Львова.
Приблизно в березні 1918 року переїхав до Києва й долучився до роботи Української партії хліборобів-демократів. Незабаром, коли в Україні встановився Гетьманат, Донцов отримав пост керівника Бюро преси та очолив Українське телеграфне агентство (попередник нинішнього "Укрінформу").
Однак пізніше він розкритикував рішення гетьмана Павла Скоропадського, яке передбачало наміри України ввійти до складу небільшовицької Росії на засадах федеративного суб’єкта. Після цього Донцов переховувався у Києві від білогвардійців.
На початку 1919-го виїхав із Києва до Відня, а згодом – до Берна. Там очолив пресово-інформаційний відділ українського представництва.
У січні 1922-го, отримавши дозвіл від польської влади, Донцов переїхав до Львова, де жив до вересня 1939 року. За ініціативи голови Організації українських націоналістів Євгена Коновальця, став головним редактором “Літературно-наукового вісника”. Очолював видання до 1932-го. Паралельно редагував журнал “Заграва”, який виходив у 1923-1924 роках. У 1926-му написав свою провідну роботу "Націоналізм".
Наприкінці 1932 року, через фінансові проблеми, вихід “Літературно-наукового вісника” припинився, але Донцов продовжив видання журналу як власного проєкту. Так, у Львові протягом 1933-1939 років виходив журнал “Вісник літератури, політики і науки”.
Друга світова війна
Коли почалася Друга світова війна, польська поліція заарештувала Донцова, після чого його відправили до концтабору Береза Картузька, де він перебував до падіння Польської держави.
Після звільнення дістався Берліна, й був у Німеччині до літа 1940 року. Там агент НКВС Олександр Севрюк подав на Донцова донос у гестапо, звинувативши у “полонофільстві”. Але після з’ясування обставин діяч переїхав до Бухареста, та проживав там до середини 1941 року.
Згодом деякий час знову жив у Берліні, а пізніше – в Празі, працюючи в німецькій установі з дослідження Східної Європи.
Повоєнний період
Після завершення війни перебував в американській окупаційній зоні в Німеччині, а потім – у Парижі.
Радянська влада, своєю чергою, внесла Донцова до списку “воєнних злочинців” й намагалась заарештувати. Остерігаючись видачі СРСР, діяч спершу перебрався до Великої Британії, а невдовзі – до США. Із 1947 року й до кінця життя він мешкав у Канаді.
У 1949-1952 роках викладав курс української літератури в Монреальському університеті. Паралельно співпрацював із різними українськими виданнями за кордоном, публікуючи численні публіцистичні та літературознавчі роботи.
Погляди Донцова змінювалися протягом його життя: він пройшов шлях від прихильника революційного марксизму до ідей консервативної революційності та інтегрального націоналізму, який передбачає, що інтереси нації вищі за особисті.
Смерть
Помер 30 березня 1973 року в Канаді. На той момент Донцову було 89 років. Похований на українському цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку (Нью-Джерсі, США).
Сім’я
Був одружений із поетесою та журналісткою Марією Бачинською-Донцовою.