Україна й Росія зараз як ніколи далекі до досягнення миру, хоча у 2022 році проводили перемовини. Тоді, на початку повномасштабної війни, країни намагалися врегулювати ситуацію, однак успіху не досягли.
Про це пише видання The New York Times, яке опублікувало проєкти українсько-російських домовленостей, що обговорювалися в лютому-квітні 2022-го. Як стверджують журналісти, документи були надані українськими, російськими і європейськими джерелами, а автентичність підтверджена учасниками переговорів та близькими до них людьми.
Як проходили переговори між Україною та Росією
Перемовини в Білорусі
За даними NYT, українські учасники переговорів вважали, що російський диктатор Володимир Путін швидко погодився на врегулювання, оскільки не очікував, що його армія так “спіткнеться”. При цьому представники РФ, які брали участь у переговорах у Білорусі 28 лютого 2022 року, не мали жодного уявлення про те, наскільки погані їхні війська.
Незабаром сторони перейшли до відеодзвінків.
Тоді Київ і Москва були далекі від порозуміння. Проєкт договору від 17 березня свідчить, що Україна була готова стати нейтральною державою, але хотіла, щоб її союзники зобов’язалися втрутитися в разі нового нападу. Росія серед іншого вимагала скасування санкцій проти неї, а також, щоб Україна віддала весь Донбас і визнала Крим частиною РФ.
При цьому американські чиновники були стривожені цими умовами, а польські лідери боялися, що Німеччина чи Франція можуть спробувати переконати Україну прийняти умови РФ.
Переклад першого проєкту українсько-російського договору, який Україна надала західним урядам:
Перемовини в Туреччині
29 березня представники Росії та України зустрілися в Стамбулі. На той момент росіяни, схоже, схвалили українську модель нейтралітету й гарантій безпеки, а також приділили менше уваги своїм територіальним претензіям. За словами члена української групи, Путін “знижував свої вимоги” після кожної військової невдачі.
На той момент передбачалося, що статус Криму буде вирішений протягом 10-15 років, а Україна не намагатиметься відвоювати півострів силою. Президент України Володимир Зеленський мав зустрітися з Путіним, щоб узгодити домовленості й те, яка територія перейде до РФ.
Україна резюмувала варіант такої угоди у двосторінковому документі під назвою “Стамбульське комюніке”, але так і не опублікувала його.
Своєю чергою російські чиновники надсилали суспільству неоднозначні сигнали щодо того, чи справді Кремль готовий підписати угоду.
“Стамбульське комюніке”:
Діалог після Бучі
На початку квітня, коли окупанти відійшли з Київщини, світ побачив наслідки російських звірств у Бучі. Однак Зеленський, відвідуючи Бучу 4 квітня, сказав, що переговори триватимуть.
10 квітня очільник української переговорної групи, нардеп Давид Арахамія повідомив іншим членам делегації у WhatsApp, що говорив із російським бізнесменом Романом Абрамовичем, який був посередником між сторонами. У повідомленні йшлося, що Путін через Абрамовича закликав учасників переговорів зосередитися на ключових питаннях і швидко їх вирішити.
Один із українських перемовників сказав журналістам, що вважає переговори блефом з боку Путіна, але двоє інших назвали їх серйозними.
15 квітня, через п’ять днів після того, як Абрамович розповів Арахамії про розмову з Путіним, російські учасники переговорів надіслали на стіл диктатору проєкт угоди між Україною та РФ на 17 сторінках.
Угода України та РФ: що було в тексті
Документ мав назву “Договір про постійний нейтралітет і гарантії безпеки України” і складався з 18 пунктів. Серед іншого йшлося про те, що:
- Україна зобов’язується підтримувати свій постійний нейтралітет і без’ядерний статус;
- держави-гаранти безпеки України забезпечуватимуть дотримання цього статусу на міжнародному рівні;
- Україна не дозволятиме розміщення іноземних військ та військових баз на своїй території;
- Україна на своїй території не проводитиме військові навчання з іноземними військами без згоди всіх держав-гарантів безпеки;
- держави-гаранти не проводитимуть військові навчання в Україні та в 50-кілометровій смузі від лінії територій, позначених на карті (про які саме території йдеться – невідомо, оскільки додаток із картою не опубліковано);
- якщо є загроза або відбувається порушення суверенітету України, держави-гаранти зобов’язуються зробити всі необхідні кроки задля усунення загрози чи порушення мирними засобами;
- у разі збройного нападу на Україну держави-гаранти нададуть допомогу Україні, включаючи застосування збройної сили, але лише з оборонною метою і на певній території (у цьому пункті Росія хотіла, аби це відбувалося на основі рішення, узгодженого всіма державами-гарантами. Тоді як Україна вимагала передбачити, що допомога передбачатиме закриття повітряного простору над нею і надання необхідного озброєння);
- РФ та Україна скасовують усі взаємні санкції, запроваджені з 2014 року;
- РФ та Україна припиняють міжнародні судові й арбітражні розгляди, подані з 2014 року, а також не ініціюють нові розгляди, що витікають із тих само подій;
- Україна відкликає подані й не подає заяви про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду;
- зобовʼязання держав-гарантів безпеки щодо захисту України не розповсюджуються на територію Криму та території, позначені на карті (яка відсутня);
- Україна гарантує, що російська мова є офіційною в країні й функціонує нарівні з українською у всіх законодавчих, виконавчих і судових інституціях;
- Україна забороняє й засуджує пропаганду та всі організації, засновані на ідеях фашизму, нацизму, неонацизму й агресивного націоналізму, а також посилює кримінальну відповідальність за порушення цих заборон;
- договір підлягає ратифікації Україною й державами-гарантами безпеки;
- Україна проводить всеукраїнський референдум, який схвалить нейтральний статус країни, а також вносить усі необхідні зміни в Конституцію.
Державами гарантами визначалися Велика Британія, Китай, Росія, США та Франція. При цьому Україна хотіла, аби в цьому переліку була й Туреччина, а Росія намагалася долучити Білорусь.
Крім того, в проєкті угоди від російської сторони є додаток, який визначає максимальну кількість особового складу й техніки Збройних сил України в мирний час. Ці числа збігаються з документом, який, за даними російських телеграм-каналів, Путін показав на переговорах із африканською делегацією в червні 2023 року.
Якщо вірити оприлюдненим даним, то в позиціях України та Росії були значні розбіжності. Зокрема, Київ допускав, що чисельність ЗСУ буде не вищою за 250 тис. людей. А Москва наполягала на 85 тисячах осіб у ЗСУ й окремо виносила рядок, що в українській Нацгвардії має бути до 15 тис. людей.
Проєкт договору станом на 15 квітня 2022 року, наданий Путіну:
Як може закінчитися війна
Член української переговорної групи Олександр Чалий у грудні 2023 року заявив, що в квітні 2022-го “ми були дуже близькі до того, щоб завершити війну якимось мирним врегулюванням”.
Проте тепер, як пише NYT, Україна проводить саміт миру без участі РФ, а Китай вирішив не брати в ньому участь. Зеленський обіцяє продовжувати боротьбу, результатом якої буде вихід на кордони 1991 року, виплата Росією репарацій і покарання винних у воєнних злочинах.
Путін активізував зусилля з розпалювання розколу на Заході, але водночас заявляє, що готовий відновити мирні перемовини. При цьому хоче, аби Україна віддала чотири області й відмовилася від вступу в НАТО.
Журналісти додають, що ще до цих слів Путіна експертам було важко уявити повернення до угоди, яка обговорювалася в 2022 році. Нині Україна як ніколи рішуче налаштована приєднатися до НАТО. А більш вірогідним завершенням боїв може стати непросте перемир’я.
