“Опозиційна платформа – За життя” – проросійська політична партія, заборонена у 2022 році.
Історія
Партія з’явилася у 1999 році під назвою “Всеукраїнське об’єднання Центр”. У різні часи політсилу очолювали:
- Віктор Головко (у Верховній Раді VIII скликання був помічником нардепа Вадима Рабіновича);
- Степан Гавриш (нардеп III й IV скликань, у Раду V скликання намагався пройти від “Опозиційного блоку “Не так!”).
ВО “Центр” тричі безуспішно намагалося пройти в Раду:
- у 2002 році – у складі блоку “Народний рух України за єдність”, який набрав 1,09% голосів;
- у 2006-му – у складі “Опозиційного блоку “Не так!” (1,01%);
- у 2007-му – у складі блоку КУЧМА (0,10%).
У 2016 році ВО “Центр” перейменували на “За життя”. Лідером партії став народний депутат від “Опозиційного блоку” Вадим Рабінович. Також до керівництва політсили долучився колишній член фракції “Опоблоку” Євгеній Мураєв.
Через два роки в “Опозиційному блоці” відбувся розкол, унаслідок якого частина його представників, зокрема й Юрій Бойко, обʼєдналися з політсилою Рабіновича.
Також у 2018-му в “За життя” вступив кум Путіна Віктор Медведчук, тоді як Євгеній Мураєв вийшов із політсили і згодом створив проросійську партію “Наші”.
На початку 2019 року, незадовго до виборчих перегонів, партія “За життя” отримала назву “Опозиційна платформа – За життя”.
На президентських виборах того року ОПЗЖ підтримала Юрія Бойка, який балотувався як самовисуванець і посів у першому турі четверте місце з результатом у 11,67% голосів.
А на виборах у Верховну Раду партія набрала 13,1% голосів. У парламенті IX скликання у фракції ОПЗЖ були 44 народні депутати. Таким чином це була друга за чисельністю фракція після “Слуги народу”.
За результатами місцевих виборів у 2020-му “Опозиційна платформа – За життя” посіла третє місце, отримавши 3 881 мандат у місцевих радах.
Навесні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення РФ, Рада нацбезпеки і оборони України призупинила діяльність ОПЗЖ та ще низки партій, пов’язаних із країною-агресоркою, на час воєнного стану.
Згодом і сама ОПЗЖ заявила про призупинення своєї діяльності, а в Раді потім було ліквідовано відповідну фракцію.
Однак представники політсили створили депутатські групи “Платформа за життя та мир” (на чолі з Юрієм Бойком) та “Відновлення України” (співголови – Максим Єфімов та Ігор Абрамович).
Своєю чергою низка місцевих і обласних рад призупинили повноваження депутатів від ОПЗЖ.
Ідеологія
Перед парламентськими виборами у 2019 році політсила у своїй програмі виступала за:
- перемовини щодо врегулювання “конфлікту” на сході України в форматі “Київ – Донецьк – Луганськ – Москва”;
- автономний статус Донбасу;
- зниження тарифів на житлово-комунальні послуги;
- неучасть України в будь-яких військово-політичних союзах;
- припинення санкційної політики проти РФ;
- розширення повноважень місцевого самоврядування;
- перетворення України на парламентську республіку;
- скасування законів про мову, освіту, перейменування церкви й декомунізацію.
Як зазначає Рух “Чесно”, члени партії висловлювали підтримку російським наративам, оскільки:
- описували події Євромайдану як “державний переворот”;
- називали війну в Україні “громадянською”;
- висловлювали сумніви щодо суверенітету України;
- заявляли про “переслідування” російськомовного населення і прихильників УПЦ МП.
Лідери
До керівництва партії належали:
- Вадим Рабінович (обіймав посаду співголови політсили, виїхав за кордон незадовго до початку повномасштабної війни, в Україні підозрюється у державній зраді);
- Юрій Бойко (колишній співголова партії, залишається народним депутатом і головою групи ПЗЖМ);
- Віктор Медведчук (очолював політраду партії, підозрюється у держзраді. На момент початку повномасштабної війни перебував під домашнім арештом, з-під якого втік, але в підсумку його впіймали й передали Росії в обмін на українських полонених. Позбавлений громадянства України);
- Сергій Льовочкін (колишній голова виконкому партії, нині входить до депутатської групи ПЗЖМ).