Віктор Володимирович Медведчук – колишній народний депутат України, підозрюваний у державній зраді.
Місце народження, освіта
Народився 7 серпня 1954 року в селі Почет Красноярського краю (РРФСР). Батько – Володимир Медведчук – відбував там заслання за звинуваченням у співпраці з німецькими окупантами під час Другої світової війни.
У 1960-х роках родина повернулася в УРСР: спершу на Житомирщину, а потім – в смт Борова на Київщині.
Після закінчення школи у 1971 році Віктор Медведчук намагався вступити до Вищої школи міліції, але його не прийняли через біографію батька.
Наступного року вступив на юридичний факультет Київського державного університету ім.Т. Шевченка. Закінчив заклад у 1978 році.
Карʼєра
У 1971 році почав працювати сортувальником в Київському призалізничному поштамті.
Згідно з книгою “Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука”, яку написав екснардеп Дмитро Чобіт, у 1972-му Медведчук паралельно став “позаштатним працівником міліції” на станції Мотовилівка (Київщина).
Під час навчання в університеті був командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини в Києві.
Навесні 1974 року Медведчук і ще двоє членів оперативного загону були засуджені до двох років позбавлення волі за побиття неповнолітнього. Через кілька тижнів інший суд скасував цей вирок, справу повернули на додаткове розслідування, перекваліфікували і в результаті притягнення до кримінальної відповідальності було визнано недоцільним.
За даними Дмитра Чобота, Медведчук співпрацював із КДБ СРСР.
Протягом 1978-1989 років був адвокатом у Київській міській колегії адвокатів. Виступав адвокатом поета Василя Стуса.
У період із 1989 по 1991 роки мав крісло завідувача юридичної консультації Шевченківського району м. Києва.
Крім того, у 1990-му став президентом Спілки адвокатів України, та членом правління Спілки адвокатів СРСР від України.
Наступного року обійняв посаду президента Міжнародної адвокатської компанії “БіАйЕм”.
Діяльність у політиці
У 1994-1999 роках був членом Координаційного комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України. Також у 1994-му очолив Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури України.
Протягом 1995-2000 років входив до Ради роботодавців і товаровиробників при Президентові України.
А з 1996-го по 2000-й був радником президента України Леоніда Кучми з питань податкової політики.
У 1997 році вперше був обраний до Верховної Ради. Переобирався в 1998, 2002 та 2019 роках.
У 1998-2000 роках обіймав посаду заступника голови парламенту, а потім до 2001-го – першого заступника голови.
Протягом 1998-2007 років очолював Соціал-демократичну партію України (об’єднану).
2002 рік відзначився для Медведчука призначенням на посаду голови Адміністрації президента України, яку він обіймав до 2005-го.
Також у 2002 році він став головою Комісії державних нагород та геральдики й членом Ради національної безпеки і оборони України. Роком пізніше очолив Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України.
У 2004-му отримав посаду голови Наглядової ради Національної академії державного управління при Президентові України.
Із 2008 року очолював наглядову раду громадської організації “Центр Правова Держава”.
Через чотири роки став головою громадської організації “Український вибір”, яка виступала за інтеграцію з Росією та впровадження російської мови в Україні як другої державної.
Із 2014 року брав участь у переговорах щодо врегулювання ситуації на сході України. Того ж року потрапив під санкції США, опинившись у списку осіб, які загрожують миру, суверенітету та територіальній цілісності України.
У 2018-му вступив до партії “За життя”, яку на той момент очолював Вадим Рабінович. Через кілька місяців головою партії став Медведчук.
Навесні 2019-го був обраний головою політради “Опозиційної платформи – За життя”. На парламентських виборах того року мав № 3 у списку політсили.
Протягом 2018-2022 років Медведчук вважався неофіційним власником низки ЗМІ в Україні, серед яких телеканали “112 Україна”, NewsOne, ZIK, “Перший незалежний” та UkrLive. Проти всіх цих мовників Рада національної безпеки і оборони України застосувала санкції, заблокувавши їхню діяльність.
У лютому 2021 року РНБО запровадила санкції і проти Медведчука та його дружини через причетність до фінансування тероризму. Пізніше політику оголосили підозру в державній зраді, порушенні правил ведення війни та замаху на розграбування національних ресурсів в Криму.
Через кілька місяців додалася підозра в держзраді та сприянні діяльності терористичних організацій. Серед іншого йшлося про те, що Медведчук міг створити штучні перешкоди для постачання вугілля з ПАР в Україну, що вплинуло на енергонезалежність Києва на тлі війни на Донбасі.
Із травня 2021 року Медведчук перебував під домашнім арештом, а 27 лютого 2022-го, після початку повномасштабної війни, стало відомо, що він утік. У квітні його спіймали при спробі втекти за межі України й арештували.
Восени в рамках обміну полоненими Медведчука передали Росії. Там він створив громадську організацію “Другая Украина”.
Сімейний стан
Одружений із колишньою телеведучою Оксаною Марченко, на яку була записана частина бізнесу Медведчука. Мають спільну дочку Дарину, хресним якої є російський диктатор Володимир Путін, а хресною – Світлана Медведєва – дружина експрезидента РФ Дмитра Медведєва.
Також у Медведчука є дочка Ірина від попереднього шлюбу, а в Марченко – син Богдан.