Юрій Анатолійович Бойко – народний депутат України VI, VIII й IX скликань, голова депутатської групи “Платформа за життя та мир” у Верховній Раді IX скликання.
Місце народження, освіта
Народився 9 жовтня 1958 року в місті Горлівка на Донеччині.
Навчався в:
- Московському хіміко-технологічному інституті ім. Д. Менделєєва (за фахом – хімік-технолог, випустився у 1981 році);
- Східноукраїнському національному університеті ім. В. Даля (інженер-економіст, 2001).
Кар’єра
Протягом 1981-1999 років працював на хімічному заводі “Зоря” в місті Рубіжне на Луганщині. Змінив кілька посад: від майстра виробничої дільниці до генерального директора.
Після цього став гендиректором Лисичанського нафтопереробного заводу (Луганська область). А в 2001-2002 роках кілька місяців очолював правління Кременчуцького НПЗ (Полтавщина).
У 2002-му отримав крісло голови правління НАК “Нафтогаз України”.
Діяльність у політиці
Влітку 2003 року прийшов в уряд України, де до березня 2005-го обіймав посаду першого заступника міністра палива та енергетики.
У 2005 році очолив Республіканську партію України, яка на парламентських виборах наступного року була частиною “Опозиційного блоку “Не так!” (до нього входили, зокрема, Леонід Кравчук і Віктор Медведчук). На тому голосуванні Бойко балотувався в Верховну Раду за списком цього блоку, однак політсила не набрала достатньої кількості голосів для проходження в парламент.
2006 рік також відзначився для Бойка призначенням на посаду міністра палива та енергетики України в уряді Віктора Януковича.
Наступного року став народним депутатом, пройшовши в парламент від “Партії регіонів” (мав № 49 у списку політсили).
У 2010-му обійняв посаду міністра палива та енергетики України в уряді Миколи Азарова. Через кілька місяців, у звʼязку з реорганізацією міністерств, став міністром енергетики та вугільної промисловості.
Протягом 2012-2014 років працював на посаді віцепрем’єр-міністра України.
У 2014-му став кандидатом у президенти України. За результатами голосування посів 14 місце, його підтримали 0,19% виборців.
Восени того року знову пройшов у Раду, але вже від “Опозиційного блоку” (під № 1), й очолив відповідну фракцію.
Два роки потому став співголовою партії (іншим співголовою був нардеп Борис Колесніков).
У 2018 році став співзасновником партії “Опозиційна платформа – За життя”, після чого був виключений з фракції “Опоблоку”. В партії ОПЗЖ Бойко також був співголовою (разом із Вадимом Рабіновичем).
Наступного року знову балотувався в президенти України як самовисуванець і член “Опозиційного блоку”. Посів у першому турі четверте місце, отримавши 11,67% голосів.
Під час позачергових виборів у Раду знову став нардепом, а також згодом був обраний співголовою фракції ОПЗЖ.
Навесні 2022 року, після того, як діяльність ОПЗЖ була заборонена, а діяльність парламентської фракції призупинили, Бойко очолив депутатську групу “Платформа за життя та мир”, створену з колишніх членів ОПЗЖ.
Має звання Героя України, яке у 2004 році йому присвоїв тодішній президент Леонід Кучма за врегулювання заборгованості за газ перед Росією.
Сімейний стан
Одружений із Вірою Бойко. Мають шістьох дітей: трьох синів і трьох дочок.