В’ячеслав Максимович Чорновіл – громадсько-політичний діяч, співзасновник та другий лідер партії "Народний рух України".
Місце народження, освіта
Народився 24 грудня 1937 року в селищі Єрки (нині – Черкаська область), у родині педагогів.
Протягом 1955-1960 років (з майже річною перервою) навчався в Київському державному університеті ім. Шевченка. Спершу обрав філологічний факультет, але з другого курсу перевівся на факультет журналістики.
Пізніше пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педагогічного інституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання.
Кар’єра
У 1958 році Чорноволу загрожувало відрахування з університету через його погляди. Він поїхав до міста Жданів (нині Маріуполь), де працював на будівництві доменної печі. У той період почав друкувати свої роботи в різних періодичних виданнях. Пізніше склав усі пропущені сесії й продовжив навчання.
Протягом 1960-1963 років працював у Львові на телестудії: спершу редактором, а згодом – старшим редактором програм.
Виступав як літературний критик, досліджуючи творчість різних українських поетів і письменників.
У 1963-1964 роках жив у Вишгороді та працював на будівництві Київської гідроелектростанції.
З 1960-х років Чорновіл був однією з ключових постатей дисидентського руху в Україні.
4 вересня 1965-го разом із поетом Василем Стусом та літературознавцем Іваном Дзюбою під час прем’єрного показу стрічки Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна” виступив із відкритим протестом проти арештів представників шістдесятників. Внаслідок цього його звільнили з видання “Молода гвардія” й він почав працювати у газеті “Друг читача”.
Арешти та ув’язнення
У листопаді 1967 року Чорновола вперше заарештували й засудили до колонії суворого режиму через його працю “Лихо з розуму”, присвячену шістдесятникам. Після дострокового звільнення в 1969-му він змушений був шукати тимчасові підробітки: працював спостерігачем на метеостанції на Закарпатті, землекопом у складі археологічної експедиції на Одещині та вантажником на залізничній станції у Львові.
З 1970 року почав видавати підпільний часопис “Український вісник”. Саме за це в 1972 році його засудили вдруге, призначивши 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму та ще 3 роки заслання.
У травні 1979 року став членом Української Гельсінської групи – організації, яка займалися правозахистом у СРСР.
У травні 1980-го діяча заарештували втретє та відправили на п’ятирічне заслання до Якутії. У 1983 році його звільнили, але заборонили повертатися в Україну. Зробити це він зміг лише в 1985-му, коли розпочалася “перебудова”.
У 1988 році Чорновола намагалися позбавити радянського громадянства, але він звернувся до міжнародної спільноти із закликом не допустити цього. Того ж року разом із групою дисидентів заснував Українську Гельсінську спілку – першу організацію, яка відкрито виступила в ролі політичної опозиції до влади СРСР.
Народний рух України
Восени 1989-го став співзасновником “Народного руху України за Перебудову”, який згодом перетворився на партію “Народний рух України” (НРУ).
У 1990 році Чорновіл став народним депутатом, пізніше його обрали головою Львівської обласної ради.
Після здобуття незалежності України взяв участь у перших президентських виборах в 1991 році, де отримав 23,27% голосів і поступився Леоніду Кравчуку.
На початку наступного року став співголовою “Народного руху України” разом із правозахисником Михайлом Горинем і поетом Іваном Драчем. Втім, у грудні того ж року отримав одноосібне керівництво політсилою.
Також проходив до Верховної Ради на виборах 1994 та 1998 років. Крім того, в 1995-1999 роках був шефредактором газети “Час-Time” (“Час”).
З 1995-го входив до складу української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи.
Загибель
Загинув 25 березня 1999 року в автокатастрофі на шосе під Борисполем Київської області. Автомобіль, у якому політик повертався з відрядження, зіткнувся з вантажівкою, що перегородила трасу. На той момент Чорноволу був 61 рік.
Сімейний стан
Був одружений тричі. Перший раз – із Іриною Брунець, другий – із лікаркою і правозахисницею Оленою Антонів, третій – із дисиденткою Атеною Пашко.
У першому шлюбі народився син Андрій, який став лікарем та політиком, у другому – син Тарас, який був народним депутатом України кількох скликань.