Іван Федорович Драч – поет, кіносценарист, політичний і громадський діяч.
Місце народження, освіта
Народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Київської області, в родині працівника радгоспу.
У 1957 році вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Шевченка, але був виключений під тиском каральних органів.
Наступного року почав навчатися в Київському гуманітарному університеті. Звідти його відрахували через творчі та політичні погляди, але в 1961-му Драч відновився на заочне відділення.
У 1964 році закінчив дворічні найвищі сценарні курси в Москві, здобувши фах кіносценариста.
Кар’єра й політична діяльність
Після закінчення школи працював учителем російської мови та літератури в селі Дзвеняче на Київщині. Також був інструктором Тетіївського райкому Ленінської комуністичної спілки молоді України (ЛКСМУ) з напрямку діяльності машинно-тракторних станцій.
Протягом 1955-1958 років служив у радянській армії.
У 1959-му став членом літературної студії імені Василя Чумака та Клубу творчої молоді.
Крім того, у період із 1959 по 1990 роки був членом Комуністичної партії.
У 1961-му почав працювати в газеті “Літературна Україна”. Наступного року його прийняли до Спілки письменників.
Після завершення сценарних курсів працював на кіностудії імені Олександра Довженка, а згодом – у редакції журналу “Вітчизна”.
У ті часи встановив перші контакти з українськими дисидентами та написав перші вірші з критичними оцінками радянської влади. Однак коли розпочалися масові арешти дисидентів, Драч оприлюднив “відкритий лист”, де заявив, що шкодує про зв’язки з цими діячами. Крім того, в своїх виступах і віршах Драч неодноразово засуджував “буржуазний націоналізм” та висловлював підтримку Компартії.
Протягом 1974-1987 років займався творчою та журналістською діяльністю в Києві.
Після початку “перебудови” в СРСР та Чорнобильської катастрофи Драч відновив контакти з дисидентським середовищем та проявив себе як активний діяч українського національного відродження.
Із 1989 по 1992 роки обіймав посаду першого секретаря Київської організації Спілки письменників України.
Також у 1989-му він очолив організацію "Народний рух України", яка згодом перетворилася на політичну партію і відіграла одну з ключових ролей у здобутті незалежності.
Наступного року став депутатом Верховної Ради УРСР.
З 1991-го очолював раду товариства “Україна – Світ”.
У серпні 1992 року став головою Української всесвітньої координаційної ради, а з листопада 1995-го – головою президії Конгресу української інтелігенції.
Протягом 1997-2001 років входив до Ради з питань мовної політики при Президентові України, з 1999-го – до Комітету Національної премії України імені Тараса Шевченка.
У 1999-2018 роках був членом Української народної партії.
У період із 2000 по 2002 роки обіймав посаду голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України.
У 2004-му став народним депутатом України від блоку “Наша Україна”. Входив до парламентського Комітету з питань європейської інтеграції України.
У 2014 році очолив Комітет із присудження щорічної премії Президента України “Українська книжка року”.
За сценаріями Драча зняті фільми "Криниця для спраглих" Юрія Іллєнка та "Камінний хрест" Леоніда Осики. Також протягом життя він написав низку статей, поем, віршів та інших творів, серед яких “Балада про соняшник”, “Чорнобильська мадонна” та інші.
Смерть
Помер 19 червня 2018 року в київській лікарні “Феофанія” після важкої хвороби легень. На той момент Драчу був 81 рік.
Сім’я
Був одружений із жінкою на ім’я Марія. У них народилися двоє дітей: син Максим та дочка Мар’яна, яка стала журналісткою.