Зброя для України: як знайти межу між імпортом і власним виробництвом
Український оборонно-промисловий комплекс (ОПК) за понад чотири з половиною роки повномасштабної війни зробив квантовий стрибок уперед. АТ "Укроборонпром" за темпами росту увійшов до десятки світових лідерів, і посів 52 місце, за даними SIPRI (Стокгольмський інститут дослідження проблем миру), у рейтингу найбільших виробників зброї.
Станом на середину 2026 року частка вітчизняного озброєння на фронті зросла в рази, однак до абсолютної самозабезпеченості Україні ще дуже далеко.
Чи може Україна сама себе озброїти, де проходить межа між імпортом і власним виробництвом, з’ясовувало видання Політаналіз.
Недосяжна самодостатність
Сучасна зброя, передусім – високоточна, складається з тисяч деталей та компонентів. Самотужки виготовити їх не спроможна жодна країна у світі, навіть Сполучені Штати – глобальний лідер у виробництві та експорті озброєння.
У створенні сучасної зброї вирішальну роль відіграють рідкоземельні елементи, 70% яких контролює Китай. Ба більше – китайці контролюють 90% переробки рідкоземів і здатні у кілька кліків створити проблеми американському ВПК, який до того ж залежить від Тайваню.
У Військово-повітряних силах США підрахували, що 90% їхніх високоточних боєприпасів залежать від мікросхем тайванської компанії TSMC (Taiwan Semiconductor Manufacturing Company). Виготовлені TSMC технологічні вузли з розміром 3 і 5 нанометрів забезпечують роботу всього — від смартфонів до винищувачів-невидимок, зазначають у Microchip USA — незалежного дистриб’ютора електронних компонентів.
Американська компанія Lockheed Martin – найбільший у світі оборонний аерокосмічний концерн –імпортує мікрочіпи TSMC. Їх використовують при виробництві протитанкових ракетних комплексів Javelin, винищувачів F-16 та F-35. Тайванські мікросхеми інтегровані в ДНК американських ракет PAC-3 MSE для Patriot та крилатих ракет Tomahawk. Останні виготовляє компанія Raytheon, яка входить до складу корпорації RTX – ще одного оборонного гіганта США.
Шлях до світового лідерства
Впродовж попередніх п’яти років, за оцінками SIPRI, світовим лідером з імпорту зброї була Україна. Її частка в отриманні основних видів озброєння у 2021-2025 роках становила 9,7%. Фактично кожен десятий продукт глобального ринку зброї доправлявся в Україну.
У перший рік повномасштабної війни Україна воювала переважно радянською зброєю, частка вітчизняної, за даними президента Володимир Зеленського, становила 10% від загальних потреб. На початку 2025 року третина озброєння, що використовують Сили оборони, було українським. На початку вересня цього року частка зброї, виготовленої в Україні, сягнула 60%.
Збільшення вітчизняної компоненти сталося передусім завдяки нарощуванню виробництва дронів, що використовуються в повітрі, у воді і на землі. Ставка на дронові технології у війні вкотре висвітила вміння України знаходити асиметричні рішення. Те, що раніше вважалося допоміжним інструментом розвідки тактичного рівня, сьогодні перетворилося на самостійний, стратегічний рід військ.
За допомоги дронів Україна змінила характер сучасної війни на кшталт того, як під час Першої світової танки витіснили кавалерію. Безпілотники, що коштують кілька сотень доларів знищують танки та літаки (операція "Павутина") вартістю у мільйони. Українські морські платформи Sea Baby, Magura та Sargan нівелювали домінування Росії у Чорному морі та змусили країну-агресорку забрати свій флот з Криму.
90% російських втрат на фронті спричинені ударами українських безпілотників, повідомляв у березні цього року президент Зеленський.
Лідерство України у дронових технологіях визнає весь західний світ. НАТО використовує знання України щодо БпЛА та боротьби з ними, заявляв генсек Альянсу Марк Рютте. Глава Пентагону Піт Гегсет казав, що США використовують уроки, отримані з досвіду українців щодо безпілотників на полі бою. В американському бюджеті на 2027 рік планують передбачати 57 млрд доларів на дронові технології, які, за словами Гегсета, є абсолютним пріоритетом для Штатів.
Унікальна кооперація
Українські компанії, в першу чергу – приватні, у 2022-2023 роках оперативно відреагували на запит військових, які масово переобладнали китайські квадрокоптери цивільного призначення під скидання боєприпасів.
Наразі Україна, за словами президента Зеленського, виготовляє 10 млн дронів всіх типів на рік і планує в кооперації з партнерами вдвічі збільшити обсяги виробництва.
Вітчизняні інженери створюють унікальні корпуси з композитних матеріалів, моделюють бездоганну аеродинаміку. Беззаперечним досягненням українців стала розробка алгоритмів штучного інтелекту для автоматичного доведення дрона до цілі в умовах дії ворожого РЕБ.
За даними Міністерства оборони, частка українських виробників у летальній номенклатурі у 2025 році становила 82%.
Водночас Україна вимушена імпортувати складові, які становлять "серце" будь-якого безпілотника. Йдеться про контролери польоту, відеопередавачі, камери нічного бачення та мікрочипи.
З кооперації власної інженерної архітектури та імпортної електронної бази Київ зміг вибудувати унікальну гібридну модель. Її додатковий ефект – у створенні інтелектуальної доданої вартості всередині країни.
В яких сегментах Україна прямує до самодостатності
Демонстративний дроновий бум в Україні супроводжувався розвитком власної ракетної програми. Зосередитись на цьому напрямку Київ був змушений через заборону партнерів бити наданими ними ракетами типу ATACMS чи Storm Shadow в глибину російської території.
Одним з ключових досягнень щодо далекобійної незалежності стала модернізація берегового ракетного комплексу "Нептун". Українські інженери надали нове дихання протикорабельній ракеті, яка у 2022 році відправила на дно флагман Чорноморського флоту РФ крейсер "Москва". Внаслідок трансформацій "Нептун" перетворився на крилату ракету класу "земля–земля", здатну вражати цілі на відстані у сотні кілометрів, ігноруючи найщільніші заслони російських комплексів С-400.
Паралельно з цим народився абсолютно новий клас зброї — далекобійна ракета-дрон "Паляниця". Цей проєкт поєднав у собі дешевизну та масовість безпілотних технологій зі швидкістю й руйнівною силою крилатої ракети.
Використання власного ракетно-дронового тандему дозволило Києву самостійно відкрити сезон системних "дипстрайків" по російській нафтовій та воєнній інфраструктурі. Внаслідок українських далекобійних ударів, за даними розвідки, окремі статті російського експорту у серпні скоротилися на 80%.
Ще однією історією успіху стало масштабування виробництва колісної самохідної артилерійської установки "Богдана", що працює за принципом "вистрілив-утік". До початку повномасштабного вторгнення РФ Україна мала лише одну таку САУ. Станом на жовтень 2025 року виготовляла 40 одиниць щомісяця з перспективою збільшення виробництва до 60 установок на місяць.
"Богдана" належить до класу 155-мм колісних самохідних гаубиць стандарту НАТО зі стволом довжиною 52 калібри. Одним з найближчих імпортних аналогів української САУ є французька 155-мм колісна самохідна артилерійська установка Caesar. ЇЇ вартість залежно від модифікації, комплектації та року контракту становить від 3 до 5,2 мільйона доларів. Схожа за характеристиками "Богдана" коштує у середньому 2,5 млн доларів.
Нижча ціна – не єдина перевага української системи. Рівень локалізації її виробництва сягає 90 %, що мінімізує ризик розриву логістичних ланцюжків. Важливо, що один із найскладніших елементів гармати — ствол — виготовляється в Україні. Вузьким місцем у виробництві є залежність від імпортного шасі Tatra. Стабільне збільшення обсягів виробництва потребує розробки вітчизняної альтернативи.
У секторі легкої бронетехніки дедалі помітнішу роль відіграють приватні українські виробники, зокрема "Українська бронетехніка" та українська оборонна компанія Укр Армо Тех. Перша представлена бронемашинами "Варта" та "Новатор", які вдосконалюються з урахуванням досвіду сучасної війни. Оборонна компанія Укр Армо Тех, своєю чергою, розвиває власну лінійку бронеавтомобілів UAT GYURZA. Однією з ключових переваг компанії є повний виробничий цикл — від проєктування та обробки бронесталі до складання й випробувань готових машин, а також можливість оперативно модернізувати техніку відповідно до досвіду її застосування на фронті. Зокрема, UAT GYURZA 01 має протимінний, протикульовий та протиосколковий захист за стандартом STANAG 4569, систему Run-Flat, модернізовану підвіску та може оснащуватися системами РЕБ, автоматичного пожежогасіння і нічного бачення.
Україна майже повністю закриває потреби в тактичних (окопних) засобах радіоелектронної боротьби. Водночас загальна потреба Сил оборони, враховуючи стратегічні системи та захист критичної інфраструктури покрита лише приблизно на третину. Одним з ключових факторів, що гальмує розвиток вітчизняного РЕБ до стратегічного рівня є залежність від імпортних компонентів.
В яких сферах Україна залежить від партнерів
Для України імпорт залишається критичним у таких сегментах:
- Високотехнологічні компоненти та верстати: роботизовані лінії, чипи, матриці для тепловізорів, системи наведення — все це імпортується. Без іноземного обладнання та верстатів із ЧПУ неможливо реалізувати жодну складну ракетну чи бронетанкову програму;
- Важка техніка та авіація: Україна не може самостійно виробляти сучасні винищувачі (як F-16 чи Gripen), важкі системи ППО (як Patriot) чи ліцензійні сучасні танки типу Abrams у необхідній кількості;
- Дефіцитна сировина та порохи: основою для виробництва порохів є бавовна, яку Україна не вирощує. Окрім того у процесі виробництва задіяні спеціальні хімічні компоненти, які доводиться імпортувати.
Варіанти рішення
Російська агресія водночас сприяла та гальмувала розвиток українського ОПК, бо будь який великий завод чи стаціонарний конвеєр є пріоритетною ціллю для окупантів. Тому вітчизняна "оборонка" змушена бути децентралізованою, що ускладнює масове конвеєрне виробництво важкої зброї.
Окрім того дехто з партнерів, користуючись тим, що воююча країна потребує всього спектру озброєнь у безмежній кількості, нав’язує Україні свої умови. Газета Wiadomosci відверто пише, що готовність чи не готовність України співпрацювати з Польщею в технології безпілотників відіграє значну роль у передачі ракет Patriot.
Однак головною перешкодою на шляху до самодостатності у виробництві зброї є дефіцит фінансів. Україна спрямовує на сектор оборони всі гроші, що заробляє, однак їх катастрофічно мало. У червні 2025 року радник президента України зі стратегічних питань Олександр Камишін заявляв, що українські зброярі можуть виготовити продукції на 35 млрд доларів. Однак держава може закупити лише третину з цих обсягів.
Першою руку допомоги Україні простягнула Данія. Вона почала напряму фінансувати виробництво зброї безпосередньо на українських підприємствах. Наразі до цієї схеми, яка отримала назву "данська модель", доєдналися Естонія, Ісландія, Нідерланди, Норвегія та Швеція. Разом вони інвестували в українську "оборонку" понад 1 млрд євро. Так, у червні 2025 року Данія, Норвегія, Швеція та Ісландія затвердили спільний пакет фінансових рішень обсягом орієнтовно 430 млн євро.
Україна прагне більшою незалежності у сфері виробництва зброї, покладаючись при цьому на розумну кооперацію. Гібридна модель, яку системно вибудовує Київ, виглядає так: "українська збірка, інженерія та випробування боєм + західні компоненти, ліцензії та фінансування". Навіть локалізація виробництва іноземних брендів (на кшталт Rheinmetall чи BAE Systems) на українській території — це все одно гібрид імпорту технологій та власної праці.