Галина Леонідівна Гордасевич – поетеса, співзасновниця Донецького обласного Товариства української мови ім. Шевченка.
Місце народження, освіта
Народилася 31 березня 1935 року в місті Кременець (нині – Тернопільська область), у сім’ї священника та політв’язня Леоніда Гордасевича.
За часів польської влади батька майбутньої поетеси переслідували за те, що він спілкувався з парафіянами місцевим поліським діалектом. А коли в регіоні керували комуністи, Гордасевича спершу переслідували за відмову зректися сану, а пізніше відправили до Сибіру, оскільки він не хотів розкривати таємницю сповіді співробітникам НКВС.
У 1950 році Галина Гордасевич закінчила семирічну школу в селі Кричільськ та вступила до Острозького педагогічного училища. Через рік перевелася до Костопільського педучилища, але не завершила його.
Пізніше також навчалася в Макіївському відділі Донецького індустріального інституту та Літературному інституті ім. Горького в Москві.
Життєпис
Через погляди батька за Гордасевич постійно стежили й надходили численні доноси. Ще в юності, коли вона навчалася в Костопільському училищі, під час одного з обшуків у неї виявили власні вірші. Цього вистачило, щоб звинуватити дівчину у зв’язках із підпіллям та заарештувати.
31 липня 1952 року Рівненський обласний суд виніс 17-річній Гордасевич вирок – 10 років позбавлення волі за сфабрикованим звинуваченням у “створенні націоналістичних віршів і веденні антирадянської агітації серед студентів”.
Спершу відбувала покарання у Бобровицькому таборі біля Чернігова. Після смерті лідера СРСР Йосипа Сталіна та настання “відлиги”, умови для поетеси полегшили: в квітні 1953 року перевели до Одеси, де Гордасевич працювала на фабриці з пошиття білизни для солдатів, а ще через пів року – до Куйбишева, на завод будівельних деталей.
Наступного року Гордасевич потрапила під амністію як неповнолітня, і їй скоротили термін покарання. 23 грудня 1954-го вона вийшла на свободу.
Деякий час поетеса працювала на будівництві, а згодом – на труболиварному заводі на Донбасі. Також заочно навчалася в школі робітничої молоді, Донецькому індустріальному інституті, який не змогла закінчити через сімейні обставини, та на театральному відділенні культосвітнього училища.
Крім того, вона керувала драматичним гуртком у шахтарському селищі Ханжонкове, а після переїзду в Донецьк у 1962-му працювала друкаркою в обласній друкарні, редакторкою в донецькому “Будинку преси” та сценаристкою у “Донпобутрекламі”.
Паралельно займалася творчістю. У 1960-х роках стала учасницею донецького літературного об’єднання “Обрій” і познайомилася з відомими шістдесятниками, серед яких: Іван Світличний, Надія Світлична, Алла Горська, В’ячеслав Чорновіл та інші.
У період розгрому “шістдесятників” Гордасевич вдалося уникнути арешту, але її творча діяльність фактично була зупинена. У 1968 році з виробництва зняли вже відредагований і підписаний до набору рукопис нової збірки, а в 1971-му в київському видавництві “Молодь” знищили верстку наступної книги.
Паралельно в 1971 році закінчила заочно Літературний інститут ім. Горького.
До Спілки письменників України Гордасевич прийняли лише в 1983-му.
Під час національно-демократичного відродження Гордасевич стала однією з ініціаторок створення на Донеччині Товариства української мови імені Тараса Шевченка, брала участь у Всеукраїнському установчому з’їзді товариства в січні 1990 року, де її обрали до Великої Ради. Також увійшла до оргкомітету зі створення Народного Руху України, була учасницею установчої конференції Руху в Донецьку та членкинею обласного Проводу.
У 1990-му переїхала до Львова. Наступного року стала членом оргкомітету зі створення Демократичної партії України, брала участь у її установчому з’їзді та була обрана до складу Національної Ради ДемПУ.
Протягом життя написала низку поетичних збірок (“Веселки на тротуарах”, “Наречена сонця”, “Високе полум’я дня” та інші), книжок, публіцистичних і критичних статей тощо.
Смерть
Померла 11 березня 2001 року внаслідок інсульту. На той момент поетесі було 65 років. Похована в Кременці.
Сім’я
Була одружена, але пізніше розлучилася.
Мала двох синів: Сергія (немовля померло до року) та Богдана.