Сирія десятиліттями жила під гнітом режиму Асадів, котрі перетворили країну на символ авторитаризму. Врешті цей режим впав, змусивши Башара Асада тікати до Росії, шукаючи прихистку.
Про те, як Асади прийшли до влади й що змінилось в Сирії за часи їхнього правління, – в матеріалі видання "Політаналіз".
Боротьба за владу у Сирії
До 1941 року Сирія перебувала під мандатом Франції, який було встановлено після Першої світової війни. Після проголошення незалежності в середині 1940-х років, ситуація в країні залишалася нестабільною, а протягом 21 року там відбулися 20 держпереворотів.
Основну боротьбу за владу в Сирії вели між собою впливові представники військового командування. У 1963 році Партія арабського соціалістичного відродження ("БААС"), скористалася внутрішніми суперечностями та здійснила черговий державний переворот. Після цього в країні було встановлено однопартійну систему правління. Одним із військових підрозділів під час цього перевороту керував молодий офіцер Хафез Асад, майбутній диктатор та батько Башара Асада.
Прихід до влади Хафеза Асада
Хафез Асад народився 6 жовтня 1930 року в невеликому селі на північному заході Сирії. Його родина була великою – він був дев’ятим із одинадцяти дітей.
До 1941 року французька адміністрація активно використовувала протистояння між алавітами (шиїтська релігійна група) та сунітами (представники одного з напрямів ісламу). Ця політика базувалася на принципі "розділяй і володарюй", що дозволяло посилювати контроль над регіоном. У межах підтримки алавітської меншини колоніальна влада заснувала школи в багатьох їхніх населених пунктах. Одній з таких шкіл навчався Хафез. У 1944 році він продовжив навчання в школі, розташованій у портовому місті Латакія.
У цей період Хафез почав також активно цікавитися політикою. У 1946 році він приєднався до партії "БААС", яка пропагувала ідею створення об’єднаної соціалістичної держави, незалежної як від релігійного впливу, так і від контролю європейських колоніальних держав. Наприкінці 1940-х років він став головою шкільного комітету у справах учнів, підтримуючи антиурядові протести.
Після завершення навчання у школі в 1950 році майбутній диктатор мав намір вступити на медичний факультет, але йому довелось відмовитись від цього. Натомість він обрав військову кар’єру, оскільки навчання в академіях незалежної Сирії було безкоштовним, а курсанти отримували стипендію. Зрештою він опанував професію авіатора.
Хафез не бачив своє майбутнє у військовій службі. Наприкінці 1950-х років, уже в званні капітана, він отримав призначення до Єгипту. Там, разом із впливовими членами партії "БААС", став одним із засновників комітету, метою якого була підготовка чергового державного перевороту.
Політична криза, яка виникла на початку 1960-х років через вихід Сирії зі складу Об’єднаної Арабської Республіки, створила сприятливі умови для реалізації планів "БААС". Учасники комітету, серед яких був і Хафез, здійснили успішний переворот, що призвів до встановлення партійної диктатури.
Після приходу "БААС" до влади Хафез увійшов до Центрального командування (головного керівного органу партії), очолив національну авіацію та створив у сирійській армії спеціальну структуру – повітряну розвідку.
Партії "БААС" не вдалося забезпечити політичну стабільність у Сирії. У 1966 році всередині армії почався конфлікт, що мав як релігійні, так і політичні причини, і це завершилося ще одним переворотом. У результаті цих подій Хафез отримав посаду міністра оборони.
У 1970-му Хазеф здійснив державний переворот, який став вирішальним на той момент. Зміцнившись при владі, він зумів зробити те, що не вдавалося його попередникам: встановити тривалу політичну стабільність і припинити низку переворотів, яка тривала багато років.
Кумівство та боротьба з опозицією
Ставши головою уряду, Асад почав вибудовувати систему влади, опираючись передусім на своїх одновірців-алавітів. Він призначив їх на ключові державні посади, що забезпечило йому лояльність цієї спільноти. Щоб зберегти баланс і уникнути відкритого конфлікту з сунітською більшістю, Хазеф залишив сунітам кілька значущих постів у державних органах. Однак із часом їхній вплив став переважно символічним.
У 1971 році Хафез став єдиним кандидатом на президентських виборах у Сирії, де, за офіційними даними, він отримав 99,2% голосів за явки 95%. Ключові позиції у державному апараті отримали його найближчі родичі. Наприклад, брати першої леді, Рамі Хафіз Махлуф та Іяд Махлуф, були призначені керівниками служби національної безпеки. Сама Аніса Асад відігравала значну роль у формуванні рішень чоловіка. Вона відкрито підтримувала суворе придушення антиурядових протестів, виступаючи за жорсткі заходи щодо опонентів режиму.
Втім, попри авторитарний характер свого правління, Хафез мав значну підтримку серед населення Сирії завдяки економічним і соціальним реформам.
Асад активно пропагував ідею об’єднання арабських країн у боротьбі проти впливу Сполучених Штатів Америки (США), які він вважав імперіалістичною силою. Крім того, бачив в Ізраїлі головного противника мусульманського світу.
Зрештою диктатор лише закріпив свою владу, а осіб, які, на його думку, були віддані колишньому лідеру країни, позбавляли можливості брати участь у державних справах, звинувачували у співпраці з "Братами-мусульманами" або висилали з країни.
Ухвалена у 1973 році конституція закріпила однопартійну систему, встановлену партією "БААС". Президентські вибори проводилися кожні сім років, але виборчий процес зводився до одного кандидата – самого Асада.
На "виборах" 1985 і 1992 років Хафез отримав 99,99% голосів, а під час голосування 1999 року офіційні результати показали підтримку на рівні 100%.
На початку 1980-х років у Сирії спалахнули масові протести проти домінування алавітів у державному апараті. У відповідь режим Асада організував масштабні облави в містах, де діяли осередки "Братів-мусульман". Ці операції часто супроводжувалися жорстокими репресіями, від яких страждало мирне населення.
Найбільш кривавим епізодом протистояння став штурм міста Хама в лютому 1982 року. Унаслідок цієї операції було вбито кілька десятків тисяч людей, значна частина яких були цивільними.
Прихід Башара Асада до влади
У 1980-х роках Хафез змінив свої плани щодо передачі влади, після того як його молодший брат Ріфат, який спочатку вважався можливим наступником, вчинив спробу зради. Новим спадкоємцем був обраний старший син президента, Басіль Асад. Але той у січні 1994 року загинув. Після цього Башар Асад був змушений терміново повернутися до Сирії з Великої Британії, де він навчався і будував кар’єру офтальмолога.
10 червня 2000 року 69-річний Хафез помер від серцевого нападу. У зв’язку з цим парламент екстрено знизив мінімальний вік для посади президента з 40 до 34 років, що відповідало віку Башара.
Рівно через місяць в Сирії відбулися президентські "вибори". Громадян попросили підтримати або відхилити кандидатуру Башара. За офіційними даними, він отримав 99,7% голосів.
Улітку 2000 року Башар склав президентську присягу, демонструючи новий політичний підхід. У своїх виступах він підкреслював важливість таких принципів, як "прозорість, демократія, розвиток, модернізація, підзвітність і інституційне мислення". Це створювало враження, що молодий президент має намір реформувати країну та осучаснити її управління. Незабаром після цього Башар одружився з Асмою аль-Ахрас.
На початку правління Башара країна пережила короткий період політичних дебатів і деякого послаблення обмежень, який отримав назву "Дамаська весна". У цей час громадяни могли відкрито обговорювати політичні та соціальні питання, що створило ілюзію майбутніх реформ. Однак уже у 2001 році уряд відновив репресії проти опозиції.
Війна в Іраку у 2003 році спричинила серйозне напруження у відносинах між Башаром і країнами Заходу – диктатор відкрито засудив військове вторгнення США до країни. Вашингтон, своєю чергою, звинуватив Дамаск у тому, що сирійська влада нібито закриває очі на контрабанду зброї до Іраку, яку отримували повстанці, що боролися проти американської окупації.
У грудні 2003 року Штати запровадили санкції проти Сирії. Ці заходи пояснювалися не лише позицією Дамаска щодо Іраку, а й військовою присутністю Сирії в сусідньому Лівані.
У лютому 2005 року в центрі Бейрута внаслідок вибуху загинув колишній прем’єр-міністр Лівану Рафік Харірі, один із найвпливовіших критиків сирійської присутності в його країні. Після масових протестів у Лівані війська Сирії покинули її.
Перші десять років правління Башара характеризувалися зміцненням відносин між Сирією та Іраном, а також розвитком партнерства з Катаром і Туреччиною, хоча пізніше ці зв’язки зазнали суттєвих змін. Диктатор у питаннях зовнішньої політики виявляв обережність у своїх діях, прагнув уникати прямих збройних конфліктів і маневрував між різними геополітичними інтересами.
Через десять років після початку його правління режим Асада набув чітко авторитарного характеру. Будь-які спроби опозиції висловлювати незгоду придушувалися.
У середині березня 2011 року в Дамаску відбувся перший протест, який став сигналом для початку ширших демонстрацій. Уже за кілька днів хвиля невдоволення охопила південне місто Дараа, де приводом для протестів стало затримання дітей, які написали на стінах антиурядові гасла, спрямовані проти Башара.
Лише через два тижні Асад звернувся до громадян Сирії. Виступаючи в парламенті, він заявив про намір протидіяти нібито “змові”, спрямованій проти країни. Водночас він визнав, що багато потреб сирійців залишаються незадоволеними. Втім, вже після цього Сили безпеки відкрили вогонь по демонстрантах у місті Дараа, що лише підсилило протестний рух. Невдоволення охопили й інші міста, а їхні учасники почали відкрито вимагати відставки Башара.
Протягом кількох місяців ситуація загострилася, перетворившись на збройні сутички між урядовими військами та опозиційними групами, які взяли до рук зброю.
До 2015 року режим Башара Асада опинився під загрозою краху, оскільки уряд втратив контроль над значними територіями країни. Ситуація змінилася після військового втручання Російської Федерації. Завдяки підтримці російських військових Асад зміг повернути контроль над ключовими регіонами.
Війна в Газі та падіння режиму
Північ і північний схід країни після повернення контролю режимом залишалися поділеними між ісламістськими опозиційними угрупованнями та курдськими збройними формуваннями. Домовленості зміцнили позиції Башара, що дозволило йому поступово повернутися на дипломатичну арену арабського світу. У 2023 році Сирія навіть була відновлена як член Ліги арабських держав, а низка арабських країн знову відкрили свої посольства в Дамаску.
Втім, усе змінилось після неочікуваного вторгнення "ХАМАСу" на територію Ізраїлю, що спровокувало війну у Секторі Газа. Наслідки операції ЦАХАЛу швидко поширилися на сусідні регіони, зокрема на Ліван. Також постраждав головний союзник Башара – шиїтське угруповання "Хезболла".
Ситуація в Сирії різко загострилася після того, як сирійська опозиція, очолювана ісламістським угрупованням "Хаят Тахрір аш-Шам", раптово розпочала масштабний наступ і захопила друге за величиною місто країни – Алеппо.
Опозиційні сили почали стрімко просуватись вперед, захоплюючи по дорозі й інші важливі міста, і поступово встановлюючи контроль над регіонами. Південні райони Сирії також вийшли з-під влади уряду.
Вже 8 грудня сирійські повстанці оголосили про вхід до столиці Дамаска. Натовпи людей збирались, щоб святкували падіння режиму Асада. Останній же, як пізніше з’ясувалось, втік до Росії.