Повномасштабна війна Росії проти України змінила правила застосування бронетехніки. Дрони перетворилися на одну з головних загроз для танків і БМП, тому просто міцної броні для захисту екіпажу вже недостатньо. Ми вирішили детально розглянути це питання в рамках спецпроєкту “Зброя перемоги”.
РЕБ, маскування, антидронові системи та зміна тактики стають не менш важливими, ніж товщина броні. Аналізуємо у матеріалі, як безпілотники змінюють бронетехніку та чому вона, попри нові загрози, залишається потрібною на полі бою.
Чому дрони не замінили бронетехніку
FPV-дрон може знайти ціль і завдати по ній удару, але на цьому його можливості як бойової платформи закінчуються. Він не евакуює пораненого, не довезе відділення піхоти до позиції й не витягне пошкоджену машину з поля бою.
Для таких завдань потрібен наземний транспорт, причому часто — захищений. Піхоту треба доставляти на позиції, поранених — забирати, а вантажі — підвозити туди, де звичайний транспорт стає надто вразливим. Саме тут броньовані машини й залишаються потрібними: вони поєднують мобільність із захистом екіпажу та десанту.
Попит на такі машини формує і окремий сегмент українського ОПК. Захищені колісні платформи для бойових, евакуаційних та інших завдань сьогодні виробляють кілька українських підприємств, серед яких українська оборонна компанія Укр Армо Тех, НВО "Практика" та інші компанії.
| Завдання | Може виконати дрон | Потрібна бронетехніка |
| Розвідка позицій противника | Так | Ні |
| Точкове ураження цілі | Так | Ні |
| Евакуація поранених | Ні | Так |
| Доставка піхоти на позиції | Ні | Так |
| Підвезення боєприпасів і провізії | Обмежено (малі вантажі) | Так |
| Фізичний захист людей від осколків і кулі | Ні | Так |
| Тривала присутність на позиції з екіпажем | Ні | Так |
Однак ще рано списувати бронетехніку з рахунків. Піхоту все одно потрібно доставляти на позиції, поранених — вивозити, а техніку та боєприпаси — підвозити туди, де працювати відкритим транспортом небезпечно. Майбутні моделі бронемашин будуть мати значно складнішу систему захисту. До броні додаватимуться РЕБ, маскування, датчики виявлення дронів та активний захист.
Захист екіпажу залишається ключовим
Головне завдання броні не змінилося, просто з’явилися нові загрози. Тепер удар може прийти практично з будь-якого напрямку, зокрема згори.
Навіть пошкоджена машина може дати екіпажу час, якого вистачить, щоб вижити. Саме заради цього броня й залишається критично важливою. Особливо це стосується евакуації. Медикам потрібно не просто дістатися до пораненого, а ще й вивезти його із зони обстрілу. Незахищений транспорт у таких умовах стає окремою проблемою.
Серед конкретних бойових завдань, де захищена платформа залишається незамінною:
- медична евакуація поранених із передової під вогнем;
- доставка боєприпасів і провізії на позиції в зоні прямої видимості противника;
- перекидання піхоти на ділянки, недоступні для пересування пішки чи відкритим транспортом;
- буксирування пошкодженої техніки з поля бою;
- виконання інженерних завдань — розмінування, прокладання проходів у загородженнях — під потенційним вогнем.
Чому бронетехніка стала вразливішою
- Дешевий дрон проти дорогої машини
Для бронетехніки є ще одна проблема — велика різниця у вартості машини та дрона, який її атакує. FPV за кілька сотень доларів може пошкодити або вивести з ладу техніку, що коштує у тисячі разів дорожче. Для підрозділу це означає просту річ: втрата дешевого дрона набагато менш відчутна, ніж втрата бронемашини, і тут вартість реально має значення.
| Тип засобу | Орієнтовна вартість | Наслідок втрати для сторони, що атакує/захищається |
| FPV-дрон | Кілька сотень доларів | Мінімальний фінансовий і тактичний ризик |
| Розвідувальний безпілотник середнього класу | Кілька тисяч доларів | Помітна, але прийнятна втрата |
| Легка броньована машина | Сотні тисяч доларів | Відчутний удар по спроможностях підрозділу |
| Основний бойовий танк | Кілька мільйонів доларів | Критична втрата, довгий цикл заміни |
Велика бронемашина стає легкою ціллю, якщо противник постійно бачить поле бою з повітря. Розвідувальний дрон може виявити рух техніки, після чого на ціль спрямовують ударний безпілотник. У такій ситуації екіпаж має дуже мало часу на реакцію.
- Атаки зверху
Броню традиційно розраховували передусім на удари спереду та з боків. FPV-дрони змінили цю ситуацію. Вони можуть атакувати зверху й заходити до машини з напрямку, який раніше був менш захищеним.
Для конструкторів це означає необхідність посилювати верхню частину корпусу та башти, не перетворюючи машину на надто важку конструкцію. Основні типи “польових” і серійних рішень, які військові застосовують для протидії атакам зверху:
- сітчасті каркаси (“мангали”) — металеві конструкції над корпусом і баштою, які покликані передчасно спричинити детонацію боєприпаса дрона;
- динамічний захист — додаткові блоки, що детонують назустріч кумулятивному струменю, послаблюючи його дію;
- екрануючі конструкції з композитних матеріалів — легші за метал аналоги, які водночас менше обтяжують ходову частину;
- камуфляжні сітки й теплоізоляційні покриття — знижують тепловий і візуальний контраст машини на тлі місцевості;
- датчики виявлення дронів — попереджають екіпаж про наближення загрози ще до моменту атаки.
Якою буде броня майбутнього
РЕБ може придушити сигнал дрона ще до атаки. Але цього недостатньо для повного захисту машини. Дрони змінюють частоти й способи керування, а можливості комплексів РЕБ теж мають свої межі.
Тому бронетехніку доповнюють іншими системами. Зокрема, комплексами активного захисту (КАЗ), які виявляють боєприпас і намагаються знищити його ще на підльоті. Спочатку такі системи створювали насамперед для боротьби з протитанковими ракетами та гранатами. Тепер їх розглядають і як засіб протидії FPV-дронам.
Захист машини можна умовно розділити на кілька рівнів::
- Виявлення загрози — датчики й розвідувальні дані, що попереджають про наближення дрона заздалегідь.
- Радіоелектронна протидія (РЕБ) — придушення керуючого сигналу чи навігації безпілотника до підльоту.
- Пасивний фізичний захист — сітки, екрани, динамічний захист, які послаблюють або нейтралізують боєприпас при контакті.
- Активний захист (КАЗ) — автоматичне знищення боєприпасу безпосередньо на підльоті до машини.
- Маскування — зниження ймовірності виявлення машини ще до того, як вона потрапить у поле зору дрона-розвідника.
- Тактика застосування — розосередження техніки, рух короткими перебіжками, уникнення тривалого перебування на відкритій місцевості.
Додатковий захист має свою ціну. Сітки, екрани та інше обладнання збільшують вагу машини, можуть погіршувати огляд і впливати на її маневреність. Тому конструкторам доводиться шукати баланс між захищеністю та мобільністю.
Ще одна зміна стосується самої конструкції броні. Захист має змінюватися залежно від завдання, місцевості та типу загроз. Тому додатковий захист має бути модульним. Сітки, екрани, антидронові модулі та РЕБ можна встановлювати або знімати залежно від конкретного завдання.
| Тип завдання | Пріоритетний захист | Компроміс |
| Розвідувальний рейд у відносно спокійному тилу | Маскування, легкий комплект РЕБ | Мінімальна вага заради швидкості й непомітності |
| Штурмове завдання під щільним вогнем | Максимальний пасивний захист, КАЗ, сітки | Знижена мобільність і огляд |
| Медична евакуація | Балансований захист із пріоритетом на швидкість | Компроміс між броньою та часом реагування |
| Логістичний рейс у прифронтовій смузі | РЕБ, датчики виявлення дронів | Захист від виявлення важливіший за важку броню |
Захист бойової машини залежить від того, де і як вона працює. Техніці в тилу не потрібен той самий комплект, що машині, яка працює під постійною загрозою дронів. Тому сучасна броня — це вже не просто товщина металу. Важливі також РЕБ, маскування, датчики та тактика застосування.
Як змінюються українські виробники
Війна змінює не лише саму бронетехніку, а й підхід до її проєктування. Виробникам уже недостатньо просто забезпечити певний рівень балістичного та протимінного захисту. Машина має залишатися мобільною, отримувати додаткове обладнання залежно від завдання, бути придатною до швидкого ремонту та модернізації, а її конструкція — змінюватися разом із характером загроз на полі бою.
Один із прикладів — українська оборонна компанія Укр Армо Тех, основним напрямом якого є виробництво та ремонт бронеавтомобілів. Компанія випускає UAT GYURZA 01 та інші захищені машини, а також працює над їхніми різними конфігураціями — від бойових до медичних та евакуаційних. Важливо й те, що виробник заявляє про постійний збір зворотного зв’язку від підрозділів, які експлуатують техніку, та доопрацювання захисту, функціоналу й ергономіки машин з урахуванням реальних умов війни.
Схожий процес відбувається в інших сегментах української бронетехніки. НВО "Практика" розвиває сімейство бронеавтомобілів "Козак", зокрема "Козак-2М1", у конструкції якого окрему увагу приділено протимінному захисту та поєднанню захищеності з мобільністю. Підприємство працює як виробник повного циклу, а його військова техніка проходила державні та бойові випробування.
Паралельно розвивається напрям легших захищених машин та зовсім інший клас наземної техніки — роботизовані платформи. Rovertech, наприклад, створює сімейство НРК "Змій": від логістичних та евакуаційних платформ до машин для розмінування і ударних комплексів. Тут логіка вже інша — частину завдань, заради яких раніше доводилося ризикувати екіпажем бронемашини, намагаються передати безпілотній платформі.
У результаті українська бронетехніка розвивається одразу в кількох напрямках. Класичні бронемашини стають більш модульними й адаптованими до нових загроз, легкі захищені платформи беруть на себе транспортні та спеціальні завдання, а наземні роботи поступово забирають частину найбільш небезпечної роботи безпосередньо на полі бою. І все це дедалі частіше розглядається не окремо від дронів та РЕБ, а як елементи єдиної системи.
Чому нарощування броні вичерпало себе
Попри практичну користь, саморобний і серійний зовнішній захист має фізичну межу, за якою він перестає бути рішенням і починає створювати нову проблему. У найбільш обвішаних варіантах — так званих “цар-мангалах” чи “танк-сараях” — маса додаткових конструкцій уже сягає близько трьох тонн, і ця цифра наближається до критичної позначки, коли машина фактично перестає нормально функціонувати.
За словами фахівця з бронетанкового озброєння Миколи Саламахи, для легкої техніки — бронетранспортерів, БМП, тягачів на кшталт МТ-ЛБ — зовнішній захист не повинен перевищувати 1,5–2 тонни, а для важких машин, тобто танків, безпечна межа становить приблизно 5 тонн. Далі, за його словами, починаються проблеми з ходовою частиною, підвіскою, трансмісією та потужністю двигуна: до нескінченності нарощувати “мангали” фізично неможливо.
Для військових наслідок очевидний: що важчою стає машина, то гірше вона розганяється, долає складну місцевість і маневрує. У підсумку бронетехніці складніше виконувати одну з головних задач — супроводжувати піхоту під час наступу.
Так виникає парадокс. Щоб захистити машину від дронів, на неї додають нові елементи захисту. Але разом із ними зростає вага, а отже, зменшується рухливість. Техніка отримує більше шансів витримати удар, але втрачає частину тієї мобільності, заради якої важка броня взагалі потрібна на полі бою.
Ще одна системна проблема — відсутність уніфікованого підходу до захисту. Кожен підрозділ конструює власні “мангали” та екрани, керуючись тим, які матеріали є під рукою, і власним уявленням про ефективність, тому однакові за призначенням машини на різних ділянках фронту можуть мати абсолютно різний за конструкцією й якістю зовнішній захист.
У перші роки повномасштабної війни українські фахівці намагалися створити уніфіковану конструкцію — своєрідний металевий “капюшон” із сіток, який мав закривати верхню частину машини за єдиним стандартом для всієї важкої техніки. Втім, масове впровадження цього рішення наштовхнулося на проблеми якості виробництва й матеріалів. Щоб такий захист працював коректно, сітки мають бути негорючими — тобто не спалахувати від вибуху боєприпаса й не становити небезпеки для самої машини, — а також витримувати кілька влучань з різних напрямків одночасно. Домогтися цього в масовому виробництві виявилося складніше, ніж здається на перший погляд, тому наразі йдеться не про єдиний уніфікований комплект для всієї бронетехніки, а про рішення, які танкісти й екіпажі підганяють під себе, спираючись на власний бойовий досвід.
Додаткова складність полягає в тому, що перше покоління таких конструкцій захищало машину переважно згори, тоді як останніми роками стрімко зросла частка уражень саме в нижню частину корпусу й ходову частину — здебільшого за допомогою маневрених оптоволоконних FPV-дронів, які не залежать від радіозв’язку, а тому їх складніше “заглушити” засобами РЕБ, а також за допомогою наземних роботизованих комплексів.
Активний захист: технологія, яку називають “геймченджером”
Якщо пасивний захист у вигляді все важчих металевих конструкцій підійшов до фізичної межі, логічним наступним кроком стає перехід до активного захисту — комплексів, здатних самостійно виявляти та знищувати боєприпас ще на підльоті до машини.
Технічно комплекс активного захисту (КАЗ) складається з трьох базових елементів: радіолокаційних або оптичних станцій, які виявляють повітряну загрозу; обчислювальної системи, що ідентифікує ціль і розраховує траєкторію ураження; та пускових установок чи турелей, які вражають боєприпас безпосередньо в польоті. Проблема в тому, що більшість наявних у світі систем КАЗ проєктувалися ще тоді, коли головною загрозою для бронетехніки вважалися протитанкові керовані ракети та реактивні гранати, а не малі й маневрені FPV-дрони.
Показовим прикладом слугує досвід ізраїльських систем Trophy та Iron Fist — розробок початку 2000-х років, які пройшли реальні бойові випробування на Близькому Сході. Проти ракет і гранатометних пострілів вони довели високу ефективність, включно з випадками захисту американських танків Abrams. Але у зіткненні з роєм дешевих FPV-дронів обидві системи показали суттєві обмеження: у мережі неодноразово з’являлися кадри, на яких ізраїльські танки Merkava з увімкненим Trophy все одно отримували влучання дронів бойовиків “Хезболли” під час боїв у Лівані. Причина — комплексу складно вчасно виявити й правильно прорахувати траєкторію відносно повільного, але дуже маневреного та малопомітного дрона. Додає проблем і обмежений боєкомплект перехоплювачів: якщо Trophy має механізм перезарядки, то в Iron Fist його немає, і після відбиття залпового удару машина на певний час залишається практично беззахисною.
Український пошук власного рішення
В українському військовому командуванні наголошують: без комплексу активного захисту неможливо повернути бронетехніці маневреність і знову завести її в найгарячіші ділянки фронту, налагодивши логістику й ротації.
Заступник головнокомандувача Збройних сил України бригадний генерал Андрій Лебеденко публічно назвав напрям активного захисту критично важливим і закликав рухатися шляхом інтелектуальних систем захисту, а не просто продовжувати нарощувати пасивну броню на важкій техніці. За його словами, в українських розробників уже є окремі елементи такої системи — сіткомети, “розумні” турелі, — але поки що вони не об’єднані в єдиний комплекс, здатний одночасно виявляти й вражати загрозу.
Досвід із вітчизняними напрацюваннями поки що суперечливий. Кілька років тому українські інженери створили комплекс активного захисту “Заслон”, який, однак, так і не був прийнятий на озброєння: за словами Миколи Саламахи, система мала проблеми з точністю, механікою приводів і швидкодією, а також залежала від західних комплектуючих. За його оцінкою, серійне виробництво подібних систем в Україні наразі не налагоджене, і найближчим часом очікувати цього не варто.
Водночас з’являються нові напрацювання. Як писало навесні 2026 року Defense Express, українська система виявлення дронів I-SEE може стати основою для вітчизняного комплексу активного захисту. Про це виданню розповіли самі розробники.
Система побудована на штучному інтелекті й машинному зорі: розпізнає безпілотники візуально, автоматично супроводжує захоплену ціль і в перспективі має забезпечувати наведення протидронних засобів ураження.
Про власну розробку активного захисту заявляла і компанія Rovertech, виробник наземного роботизованого комплексу “Змій”: ідея полягає в тому, щоб сенсори на основі штучного інтелекту виявляли дрони навколо машини та відстрілювали в їхньому напрямку сіткомети, при цьому зберігаючи невисоку собівартість і точну ідентифікацію цілі без хибних спрацювань.
Наскільки складне це завдання, ілюструє оцінка Миколи Саламахи: єдиний засіб, здатний забезпечити безпосередню вогневу підтримку піхоти в наступі, — це танк чи бойова машина піхоти, оскільки жоден екіпаж дрона фізично не має такого запасу боєприпасів, як бронетехніка, а піхотне відділення просто не зможе тримати достатньо операторів БПЛА для аналогічної підтримки.
Водночас він визнає: поки що ніхто у світі не знайшов остаточного способу захистити важку техніку настільки, щоб застосовувати її в тих масштабах, що і десять-дванадцять років тому, — і, за його прогнозом, рішення цієї проблеми варто очікувати не раніше ніж за один-два роки.