НАТО – це військово-політичний союз 32 країн Європи та Північної Америки, створений для спільної безпеки, а також колективної оборони. Усі ключові рішення в Альянсі ухвалюються консенсусом, а головний принцип блоку передбачає спільну відповідь у разі нападу на одного з країн-членів.
Що таке НАТО, які країни входять до Альянсу, хто ухвалює рішення та як працює стаття 5 – у матеріалі видання Політаналіз.
Що таке НАТО і навіщо його створили
Сьогодні НАТО об’єднує 32 незалежні країни Європи та Північної Америки, які спільно обговорюють питання безпеки й ухвалюють рішення на основі консенсусу.
Сам Альянс з’явився після Другої світової війни, коли країни Заходу почали шукали спосіб не допустити нового великого конфлікту в Європі. Ідея ж створення була проста – об’єднати оборонні можливості держав, аби у разі загрози вони могли діяти разом, а не кожна окремо.
Перший крок до створення НАТО стався у 1948 році. Тоді ж Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди та Люксембург підписали Брюссельський договір й створили власний оборонний союз.
Після цього до переговорів щодо створення системи атлантичної безпеки долучилися Сполучені Штати Америки (США) та Канада. Ідея майбутнього Альянсу полягала в тому, аби Вашингтон брав на себе зобов’язання допомагати європейським партнерам у разі нападу.
4 квітня 1949-го у Вашингтоні 12 країн Європи та Північної Америки підписали Північноатлантичний договір, який фактично й став основою НАТО.
Надалі Альянс поступово розширювався. До нього приєдналися ще 20 держав, а останніми членами стали Фінляндія у 2023 році та Швеція у 2024-му.
Варто додати й те, що у статті 10 Північноатлантичного договору прописано, хто може приєднатися до НАТО. Йдеться саме про європейські країни, які поділяють принципи військово-політичного блоку й здатні сприяти безпеці Північноатлантичного регіону.
Водночас вступ не відбувається автоматично у разі виявлення відповідного бажання. Запросити нову країну можуть виключно тоді, коли Північноатлантична рада досягне консенсусу щодо цього питання.
Які країни входять до НАТО
На початку створення НАТО до блоку входили 12 країн: Бельгія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія, США та Франція.
Надалі Альянс поступово розширювався:
- з 1949 до 2000-го до нього приєдналися Греція, Туреччина, Німеччина, Іспанія, Польща, Угорщина та Чехія;
- з 2000 до 2010 року – Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія, Албанія та Хорватія;
- з 2010 року до сьогодні – Чорногорія, Північна Македонія, Фінляндія та Швеція.
Останніми до Альянсу, до речі, приєдналися Фінляндія у 2023 році та Швеція у 2024-му.
Хто керує НАТО і як ухвалюють рішення
У НАТО немає однієї країни, яка б самостійно ухвалювала рішення за весь Альянс. Усі питання розв’язуються шлях досягнення консенсусу між 32 державами-членами.
Тобто, це означає, що в НАТО не проводять звичного голосування більшістю голосів. Країни обговорюють питання доти, доки не знайдуть рішення, з яким погодяться всі. Якщо хоча б одна країна не погоджується – переговори продовжуються або рішення не ухвалюють.
Головним політичним органом НАТО є Північноатлантична рада. До неї входять представники всіх країн-членів, які обговорюють ключові політичні, військові та безпекові питання й ухвалюють спільні рішення.
Також у НАТО є генеральний секретар, одне з головних завдань якого – допомагати країнам-членам знаходити спільну позицію. Він головує на засіданнях Північноатлантичної ради, а за його відсутності цю роль виконує заступник генсека.
Під час зустрічей міністрів закордонних справ одна з країн Альянсу також на рік отримує символічну роль почесного президента. Вона переходить між державами за алфавітом.
Чи має НАТО власну армію
Ні, власної армії у НАТО немає. Альянс використовує сили, техніку та інші військові можливості країн-членів.
Цікаво, що не всі держави НАТО мають постійну армію. Наприклад, її немає в Ісландії.
Як насправді працює стаття 5 НАТО
Основою НАТО є Північноатлантичний договір, який 12 держав підписали у Вашингтоні 4 квітня 1949 року. Документ досить короткий – він складається лише з 14 статей й закладає головний принцип Альянсу: країни зобов’язані допомагати одна одній у разі нападу.
На початку холодної війни це мало особливе значення, оскільки Радянський Союз посилив контроль над країнами Центральної та Східної Європи. Через це західні держави побоювались подальшого розширення його впливу, у зв’язку чим колективна оборона стала основою військово-політичного блоку.
Усім відома стаття 5 застосовується у разі збройного нападу на країну НАТО. Найпростіший приклад – вторгнення однієї держави на територію іншої.
Водночас, саме поняття “збройний напад” не обмежується лише звичайною війною. Країни-членим НАТО окремо оцінюють характер загрози. За певних умов мова може йти про масштабні кібератаки, гібридні атаки чи напади, пов’язані із космосом.
Суто внутрішні події в окремій країні, наприклад внутрішній теракт без міжнародної складової – не означають автоматичного застосування статті 5. Однак, країни-члени Альянсу все ж можуть запропонувати свою допомогу.
За всю історію НАТО статтю 5 застосовували лише один раз – після терактів у США 11 вересня 2001 року. Тоді ж Альянс залучив свої сили та ресурси до антитерористичних операцій.
Чим стаття 4 відрізняється від статті 5
Стаття 4 дозволяє будь-якій країні НАТО скликати консультації з союзниками, якщо вона вважає, що її території, безпеці або незалежності щось загрожує.
Стаття 5 спрацьовує вже у випадку саме нападу. Тоді ж атака на одного члена Альянсу розглядається як напад на всіх, а інші країни мають надати допомогу – від політичної підтримки до застосування військової сили.
Хто “платить” за НАТО
НАТО фінансують самі країни-члени. Частину грошей вони напряму вносять до спільних бюджетів програм Альянсу, з яких забезпечуються функціонування військово-політичного блоку загалом й не тільки. Йдеться також про операції й місії Альянсу, або ж об’єднані системи протиповітряної оборони (ППО) чи командування й управління на рівні НАТО.
У 2025-му такі спільні фонди склали майже 4,6 млрд євро, а на 2026 рік було передбачено вже до 5,3 млрд євро.
Найбільша частина витрат припадає вже всередині самих країн-членів. Вони фінансують власні армії, техніку та інші оборонні можливості, які за потреби можуть використовуватися в операціях Альянсу.
Розмір прямих внесків для кожної країни визначається за узгодженою формулою, яка враховує її валовий національний дохід (ВНД).
Загалом у НАТО є три основні спільні бюджети:
- цивільний – покриває витрати на функціонування штаб-квартири НАТО;
- військовий – фінансує Командну структуру НАТО;
- програма інвестицій у безпеку – фінансує військову інфраструктуру і спроможності.
Також варто згадати й про саміт Альянсу в Гаазі у 2025 році. Тоді ж країни-члени домовились суттєво збільшити витрати на оборону. До 2035 року вони мають щороку спрямовувати на це 5% ВВП. Із цієї суми щонайменше 3,5% ВВП мають йти безпосередньо на потреби збройних сил та досягнення цільових показників НАТО. Ще до 1,5% ВВП – на захист критичної інфраструктури та мереж, розвиток оборонної промисловості, нових технологій і підготовку цивільного населення до криз.
У тому ж числі союзники домовились активніше розвивати спільне оборонне виробництво та технологічне співробітництво.