Кость Антонович Левицький – український державний діяч, публіцист, юрист, історик.
Місце народження, освіта
Народився 18 листопада 1859 року в місті Тисмениця (нині – Івано-Франківська область). Походив із сім’ї греко-католицького священника.
Навчався у Станіславівській гімназії, а вищу освіту здобував на юридичних факультетах Львівського й Віденського університетів.
У 1884 році здобув ступінь доктора права.
Кар’єра й політична діяльність
У 1890-му відкрив власну адвокатську контору у Львові. Став одним із перших юристів, хто складав скарги та подання до суду українською мовою.
Наступного року був ініціатором перетворення товариства “Просвіта” на освітньо-економічну організацію. Також підготував новий статут.
У 1895-му взяв участь у заснуванні кооперативного банку “Дністер” й увійшов до його керівництва.
Протягом 1898-1939 років, з перервами, очолював Крайовий кредитний союз, який у 1924 році було реорганізовано в Центральний кооперативний банк.
У 1899 році став співзасновником Української національно-демократичної партії, а з 1902 по 1911 роки був її головою. Також у 1899-му долучився до створення першого україномовного юридичного видання – “Часопись правнича”, де до 1900 року працював редактором.
Крім того, в 1904-1914 роках обіймав посаду президента Крайового ревізійного союзу.
У 1907-му Левицького обрали депутатом Палати Послів австрійського парламенту, а роком пізніше він отримав мандат Галицького крайового сейму, де очолив об’єднання “Український соймовий клюб”.
З серпня 1914-го керував міжпартійною організацією Головна українська рада.
В листопаді-грудні 1918 року очолював Державний секретаріат Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Також був міністром фінансів ЗУНР.
Після того, як Польща окупувала Галичину, в 1919-му Левицький увійшов до складу еміграційного уряду ЗУНР у Відні. Був уповноваженим з питань преси та пропаганди, відповідав за закордонні справи. Крім того, протягом 1920-1922 років він очолював українські делегації на міжнародних конференціях у Ризі та Женеві.
У 1924-му повернувся до Львова й був обраний членом Центрального комітету Українського національно-демократичного об’єднання – найбільшої української партії в Польській республіці. Продовжував займатись адвокатською діяльністю, писав наукові праці та співпрацював з українськими виданнями, серед яких “Діло”, “Батьківщина”, “Економіст”, “Кооперативна республіка” та інші.
Із 1924 по 1939 роки очолював Союз українських адвокатів. У 1928-1939 роках був редактором його друкованого органу – журналу “Життя і право”.
Після того, як у 1939-му Львів перейшов під контроль радянської влади, Левицького заарештували. Він провів 20 місяців у львівських та московських тюрмах. Згодом повернувся до Львова.
30 червня 1941-го, коли члени ОУН проголосили Акт відновлення Української Держави, Левицький очолив Раду Сеньйорів (передпарламент, який потім перетворився на Українську Національну Раду). На цьому посту діяч проводив переговори з нацистами, позиціюючи себе як представник єдиної легітимної влади в Галичині.
Смерть
Помер 12 листопада 1941 року (на той момент йому був 81 рік). Похорон відбувся у Львові.
Могила Левицького знаходиться на Янівському меморіальному цвинтарі.
Сім’я
Був одружений із Ольгою Огоновською. У подружжя народилися дочки Дарія, Марія, Ірена та син Юрій.