Іван Якович Франко – український поет, прозаїк, драматург, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч.
Місце народження, освіта
Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині – Львівська область), у родині заможного сільського коваля.
У 1862-1864 роках навчався в початковій школі села Ясениця-Сільна, а протягом 1864-1867 років – у школі при монастирі у Дрогобичі. Після цього продовжував навчання у Дрогобицькій гімназії.
З 1875-го навчався на філософському факультеті Львівського університету.
У 1891 році завершив навчання в Чернівецькому університеті.
Наступного року слухав лекції з класичної філології у Віденському університеті та захистив дисертацію “Варлаам та Йоасаф, давньохристиянський духовний роман та його літературна історія”, ставши доктором філософії.
Кар’єра
Рано залишившись без батьків, заробляв собі на життя репетиторством. Зі свого заробітку виділяв гроші на книжки для особистої бібліотеки.
Під час навчання в гімназії почав збирати фольклор, писати вірші та прозу. Перший вірш – “Великдень” (написаний у 1871 році) – не зберігся. У 1873 році написав поезії, які збереглися (“Пісні народнії”, “Моя пісня”, “Котляревський” та інші), а також драматичні твори “Юґурта” та “Ромул і Рем”.
У 1874-му дебютував з сонетом “Народна пісня”, надрукованим у львівському журналі “Друг”.
У 1876 році побачила світ його перша поетична збірка – “Баляди і розкази”.
Паралельно з творчою діяльністю, Франко також займався журналістикою й видавничою справою. Після того, як у 1876-му він увійшов до складу редколегії журналу “Друг”, вектор журналу змінився з москвофільських позицій на радикальні.
Наступного року австро-угорська влада заборонила видавництво журналу, а самого письменника заарештували на девʼять місяців.
Через рік Франко став співзасновником демократичного журналу “Громадський друг” (вийшло лише два випуски, й обидва були конфісковані за антиурядову спрямованість). Також діяч видав два альманахи: “Дзвін” і “Молот”, що також були заборонені.
Навесні 1880-го Франка на три місяці заарештували австрійські жандарми нібито за порушення паспортного режиму, після чого письменника втягнули в політичний процес.
З 1881 року долучився до роботи над літературно-науковим журналом “Світ”.
Починаючи з 1883-го, співпрацював із щоденною газетою “Діло” та журналом “Зоря”.
У 1887 році взяв участь у виданні українських альманахів “Перший вінок” (його видавали Наталія Кобринська й Олена Пчілка), “Веселка” та “Ватра”.
Роком пізніше був запрошений до редколегії журналу “Товариш”. Також у 1888-му працював у часописі “Правда”.
У 1889 році втретє потрапив під арешт (це відбулося на тлі того, як родина Франків прийняла в себе групу киян, а Київ тоді був у складі Російської імперії).
Протягом 1890-1896 років Франко був одним із видавців періодичних ЗМІ “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос”, “Радикал”.
Крім того, в 1894-1897 роках Франко видавав і редагував часопис “Житє і слово”.
У 1895 році ввійшов до Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), де долучився до видань “Записки НТШ” і “Етнографічний збірник”. Також, у 1898-1907 роках співредактором журналу “Літературно-науковий вісник”.
У 1899-му за участі Франка у Львові зʼявилося видавниче товариство “Українсько-Руська Видавнича Спілка” (УРВС), яке випустило сотні книжок української та іноземної літератури.
Письменник був ініціатором, координатором та редактором низки видавничих серій НТШ і УРВС.
Діяльність у політиці
У 1890 році Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії (очолював її до 1988-го). Кілька разів політсила висувала кандидатуру Франка в Райхсрат (австрійський парламент) і Галицький краєвий сейм, однак успіху не було через різні маніпуляції та провокації супротивників.
Протягом певного часу, зокрема у 1902 році, письменник брав участь у діяльності товариства “Просвіта”.
У 1899 році долучився до заснування Національно-демократичної партії, з якою співпрацював до 1904 року.
Франко є автором багатьох політологічних статей.
Іван Франко: цікаві факти
- Під час навчання в гімназії Франко міг майже дослівно відтворювати почуте на уроках, і вже тоді зібрав велику власну бібліотеку, яка налічувала понад 500 книжок. Водночас він був скромним та малопомітним серед ровесників.
- Франко вирізнявся надзвичайною працездатністю. Протягом 40 років активної творчості він писав нові твори майже кожні два дні: це могли бути вірші, новели, повісті, романи чи наукові розвідки. Щороку з-під його пера виходило по кілька книжок.
- Письменник вільно володів 14 мовами. Писав свої твори не лише українською, а й польською, німецькою та іншими. Окрім того, перекладав українською з 48 мов світу, серед яких були і східні.
- Іван Франко глибоко вірив у Бога, хоча критично ставився до церковних догм. Він зростав у побожній сім’ї, вивчав Святе Письмо, співав під час богослужінь і підтримував близькі стосунки з багатьма галицькими священниками. Особливо приязні відносини його пов’язували з митрополитом Андрієм Шептицьким.
- Протягом останніх років життя страждав від паралічу правої руки, у зв’язку з чим був змушений писати лівою або диктувати твори своїм помічникам.
- Один із його синів, Петро Франко, став співзасновником молодіжної організації “Пласт”, а також служив сотником у Легіоні Українських січових стрільців.
- 26 листопада 1915 року українська громада Відня висунула кандидатуру Франка на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури. Однак згодом письменника виключили зі списку претендентів через його смерть.
Смерть
Помер 28 травня 1916 року на тлі тривалої хвороби (на той момент йому було 59 років). Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Сімʼя
Був одружений із письменницею, перекладачкою Ольгою Франко (до шлюбу – Хоружинська).
У подружжя було четверо дітей:
- філолог і перекладач Андрій Франко;
- письменник і педагог Тарас Франко;
- педагог, письменник і науковець Петро Франко;
- громадська діячка, письменниця Анна Франко (у шлюбі – Клочко).