Наталія Іванівна Кобринська (до шлюбу – Озаркевич) – українська письменниця, засновниця організованого фемінізму в Україні.
Місце народження, освіта
Народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя (нині – Івано-Франківська область). Походила зі священицької родини.
Освіту здобувала вдома, опанувавши кілька мов: українську, російську, польську, німецьку та французьку.
Кар’єра
У 1874 році одружилася зі священником, і стала його помічницею в подорожах селами Прикарпаття, де допомагала записувати пісні, колядки й перекази.
На сьомому році подружнього життя чоловік помер, після чого Кобринська переїхала до батьків у місто Болехів.
У 1882-му разом із батьком, який був дипломатом, вирушила до Відня. Там познайомилася з публіцистом і літературознавцем Остапом Терлецьким, який надихнув її на літературну працю.
Саме в той період з’явилися її перші оповідання – “Пані Шумінська” та “Задля кусника хліба” (1883), що отримали схвальні відгуки письменника Івана Франка. Цей успіх переконав Кобринську серйозно присвятити себе письменництву.
З часом вона поступово утвердилася як одна з помітних постатей у літературному та культурно-громадському середовищі кінця 19 – початку 20 століть. У своїй діяльності головну увагу приділяла питанням розкріпачення жінок та утвердженню рівноправності з чоловіками в усіх сферах життя.
Саме Кобринська стала засновницею жіночого руху в Галичині. Восени 1884 року в Станіславові (нинішній Івано-Франківськ) за її ініціативи відбулося зібрання жінок, де було створено організацію “Товариство руських женщин”, головою якої обрали письменницю.
Кобринська прагнула впливати на розвиток жіночого руху передусім через літературу. Вона публікувала твори авторок в аьманахах “Перший вінок” (видавала його разом із Оленою Пчілкою) та “Наша доля”.
Тоді побачили світ її основні збірки:
- “Дух часу” (1898);
- “Казки” та “Ядзя і Катруся” (1904).
У серпні 1899 року Кобринська відвідала Київ. Разом із подругою зустрілася з відомими діячами української культури – Михайлом Старицьким, Іваном Нечуєм-Левицьким й не тільки. Свої враження від поїздки вона передала у нарисах “У І. Нечуя-Левицького” та “Із подорожі по Україні”.
Після початку Першої світової війни, в 1915-му, Кобринську звинуватили у шпигунстві на користь Російської імперії та заарештували. Від ув’язнення в австрійському концтаборі її врятували зусилля адвоката Андрія Чайковського.
У 1918 році підготувала збірку “Воєнні новели”, до якої увійшли твори “Кінь”, “Полишений”, “На цвинтарі”, “Свічка горить”, “Брати”, “Каліка”.
Смерть
Останні роки життя письменниці були важкими: вона жила в злиднях і голодувала. Пізніше письменниця підхопила тиф, і померла 22 січня 1920 року в Болехові (на той момент їй було 64 роки).
Сім’я
Була одружена з Теофілом Кобринським.