6 серпня 2024 року Україна неочікувано розпочала наступ у Курській області, перетнувши кордон РФ. Попри початкову ейфорію через перенесення бойових дій на територію ворога, згодом росіяни за підтримки Північної Кореї змогли відновити контроль майже над усім регіоном.
Про наслідки Курської операції, її сильні та слабкі сторони розповідає "Політаналіз".
Як почалася Курська операція
Однією з причин, які дозволили успішно провести операцію, стали раптовість, дотримання інформаційної тиші, а також швидкість дій. Протягом тривалого періоду Збройні сили України зосереджували сили поблизу кордону в Сумській області, пояснюючи це можливим наступом з боку Росії. Під виглядом підготовки до оборони українським воїнам вдалось створити ударне угруповання без зайвого розголосу й перейти в наступ на територію країни-терористки.
Як зазначало торік “ВВС Україна”, навіть командири на передових позиціях отримували лише обмежену інформацію щодо операції, оскільки її мета розкривалась поступово. Попри це, підготовлені штурмові підрозділи прорвали оборону ворога біля кордону та швидко зайшли в тил росіян. Російські військові, серед яких здебільшого переважали строковики та прикордонники, у більшості випадків вимушено складали зброю.
Українські бійці динамічно просувались територією Курської області, застосовуючи тактику “маневрової війни”. Невеликі мобільні групи на бронетехніці обходили оборонні укріплення ворога з боків, не вступаючи у прямі зіткнення, але перерізаючи маршрути забезпечення та унеможливлюючи підхід резервів.
Завдяки цьому ЗСУ вдалось встановити контроль над ключовими логістичними напрямками ворога у районах населених пунктів Суджа і Кореневе. Зокрема розпочалося швидке просування в північному напрямку – у бік траси, яка з’єднує Курськ із Рильськом, а також у напрямку міста Курчатов, поблизу якого розташована атомна електростанція.
Українські військові працювали над укріпленням зайнятих позицій та вирівнюванням лінії фронту з метою зміцнення захопленого плацдарму. Паралельно тривало розширення контрольованої зони вздовж кордону – як на схід, так і на захід від Суджі.
У другій половині серпня авіація України активно працювала по мостах й понтонних переправах через річку Сейм, що ускладнювало логістику для ворога. Колони російських підкріплень знищувались авіаційними ударами й безпілотниками.
Також було оголошено українську військову комендатуру, яка розмістилась у місті Суджа.
Протягом наступних тижнів темпи наступу українських бійців сповільнились. Частково це було пов’язано з прибуттям додаткових російських резервів. За словами підполковника запасу Олексія Мельника ЗСУ досягли “оперативної глибини” наступу, у зв’язку з чим, їм на той момент було необхідне перегрупування й підведення логістичних ліній.
Чому ситуація змінилася
За інформацією Forbes, у період найбільшого просування на території Курської області українські війська контролювали близько 1,3 тис. км².
Під час візиту журналіста The New York Times до прикордонної зони в січні українські воїни впевнено контролювали ключові дороги, але згодом ситуація ускладнилася через затяжні бойові дії, масовані атаки дронів і появу на фронті військовослужбовців із КНДР.
У лютому, після перегрупування, північнокорейські військові знову приєдналися до сил противника й показали значно вищий рівень підготовки, ніж раніше. У середині місяця ворог наблизився до ключових логістичних маршрутів, що ведуть із території України до Суджі. Для ударів по українському забезпеченню активно використовувалися рої дронів. Окрім цього, російські війська руйнували мости, що ускладнювало організований відступ українських підрозділів.
Ситуація ще більш загострилась після того, як адміністрація президента США Дональда Трампа почала тиснути на Київ з вимогою укласти перемир’я з Москвою. У цей період також було зупинено постачання американського озброєння та обмін розвідувальними даними.
8 березня ворог спробував прорвати українську оборону, використовуючи покинутий газопровід, щоб обійти позиції ЗСУ та вийти у тил. Зокрема північнокорейські військові долучилися до наступу, прорвавши оборонні рубежі південніше Курилівки.
Українські сили відходили на заздалегідь підготовлені оборонні позиції, але темп російських атак лише зростав. Через втрату контролю над ключовими дорогами евакуація автотранспортом стала небезпечною. Деякі військові підрозділи навіть знищували власну техніку, щоб вона не дісталася противнику.
Українським бійцям вдалось уникнути масштабного оточення, але підконтрольна їм територія Курщини, за даними Deepstate, нині становить близько 20 км².
Результати Курської операції
Українські посадовці розповідали, що операція все ж змогла реалізувати частину запланованих цілей. Як писало в березні The Wall Street Journal, наступ продемонстрував українському суспільству й західним союзникам, що ЗСУ здатні проводити наступальні дії. Крім того, вдалося зірвати можливе російське вторгнення, а також захопити ворожих військових для подальшого обміну на українських полонених. Водночас вдалося стабілізувати важливі ділянки фронту на сході України.
Що стосується втрат ворога, то в липні головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський говорив, що 80 тисяч росіян загинули або були поранені. Хоча ще в березні він називав число в 55 тисяч.
Однак на тлі української операції в Курській області росіяни розпочали активний наступ на Сумщині. Ворог зайшов у прикордонні райони Сумської області ще наприкінці зими, під час операції зі спроби витіснення українців із Курської області. Тоді ж окупанти перетнули державний кордон поблизу села Новеньке та розпочали просування до траси Суми-Суджа.
Зрештою, як пише “ВВС Україна”, росіяни перейшли до формування так званої буферної зони на території Сумської області. Для реалізації плану терористи застосовували авіацію та штурмові піхотні підрозділи. Щодня ворожі бомбардувальники скидають керовані авіабомби, які руйнують населені пункти та позиції ЗСУ.
Одночасно з авіаударами російські оператори БпЛА застосовують оптоволоконні FPV-дрони для ударів по українській логістиці та особовому складу.
Крім того, РФ значно посилила і збільшила кількість ударів по Сумах та околицях міста.