Термін “Глобальний Південь” дедалі частіше лунає у міжнародній політиці, попри те, що він не має чіткого визначення. Зазвичай йдеться про чималу частину країн Африки, Азії та Латинської Америки, чия економічна та політична вага у світі продовжує зростати.
Про те, що таке “Глобальний Південь”, які країни до нього відносять й чому за їхню підтримку борються на міжнародній арені – у матеріалі видання Політаналіз.
Що називають Глобальним Півднем
Отже, єдиного визначення терміну “Глобальний Південь” немає. Одні відносять до нього колишні колонії, а інші – країни, які розвиваються чи країни, які історично намагалися триматися осторонь великих політичних блоків.
Зокрема жодної ролі в цьому питанні не відіграє й географія, оскільки більшість держав, які зараховують до Глобального Півдня, розташовані не на південь від екватора.
Так само не працює й простий поділ за рівнем валового внутрішнього продукту (ВВП), чисельністю населення чи площею країни.
Тому “Глобальний Південь” – це радше умовний політичний термін, який об’єднує велику кількість різних держав:
- Азія: Китай, Індія, Індонезія, Пакистан, Саудівська Аравія, Іран, Малайзія тощо;
- Африка: ПАР (Південно-Африканська Республіка), Єгипет, Нігерія, Ефіопія, Кенія, Марокко;
- Латинська Америка: Бразилія, Аргентина, Колумбія, Перу;
- й так далі.
Звідки взялося поняття Глобального Півдня
Загалом сучасне уявлення про Глобальний Південь насамперед пов’язане з деколонізацією. Важливим моментом в історії стала Бандунзька конференція 1955 року в Індонезії, яка зібрала представників країн Азії та Африки, багато з яких на той момент лише нещодавно звільнилися від колоніального панування. Учасники конференції виступали проти колоніалізму та відстоювали право самостійно визначати власну зовнішню політику.
Згодом на цих ідеях був сформований Рух неприєднання, чиї учасники не бажали ставати частиною ані західного, ані радянського блоку на тлі Холодної війни. Зокрема вони почали діяти й у рамках Організації Обʼєднаних Націй (ООН).
На близьких до ідеях Руху неприєднання сформувалася “Група 77”, яка об’єднала країни, які прагнули спільно захищати свої економічні інтереси. Цікаво й те, що попри назву, сьогодні до неї входить значно більше держав.
Паралельно ж в різних регіонах виникали й власні об’єднання – в Африці, Латинській Америці, арабському світі та Азії. Вони створювалися вже навколо тих чи інших регіональних, економічних або політичних інтересів.
Чому Глобальний Південь не є єдиним політичним блоком
Попри спільну назву, насправді ж країни Глобального Півдня не утворюють якогось єдиного політичного табору. Вони мають різні економічні інтереси, зовнішню політику, а також відносини зі Сполученими Штатами Америки (США), Європейським союзом (ЄС) та Китаєм.
Також немає однієї організації, яка б представляла інтереси усіх країн Глобального Півдня. Частково цю роль намагаються відігравати БРІКС й Шанхайська організація співробітництва (ШОС), але й вони охоплюють лише частину держав.
Зокрема проблема полягає й у тому, що навіть сам поділ на “розвинені” країни та на ті, що лишає розвиваються, не завжди працює. Наприклад, Китай є однією з найбільших економік світу, але продовжує позиціонувати себе як країна, що розвивається.
У зв’язку з цим говорити про Глобальний Південь як про єдину силу зі спільними інтересами та однаковою позицією було б неправильно. Особливо добре ця неоднорідність помітна у відношенні до повномасштабної війни Російської Федерації (РФ) проти України.
Наприклад, Туреччина свого часу брала участь у зернових домовленостях й сприяла обміну військовополоненими. Бразилія ж просувала власні мирні ініціативи. Водночас Китай й ПАР зберігають тісніші зв’язки з Росією, зокрема проводять із нею спільні військові навчання.
Однак, у багатьох країн Глобального Півдня є й схожі прагнення – мати більше впливу на світову політику й не залежати від одного центру сили.
Чому вплив Глобального Півдня зростає
Впливовість Глобального Півдня зростає разом із його населенням, а також економічним та політичним потенціалом. Країни, які раніше мали обмежений вплив на міжнародні рішення, тепер дедалі частіше можуть визначати результат тих чи інших голосувань та домовленостей.
На це ж свого часу звернув увагу й президент Фінляндії Александр Стубб. Як він пояснював, саме позиція Глобального Півдня багато в чому визначатиме, яким буде майбутній світовий порядок.
"Для мене як для європейця ідея в тому, що ми маємо проводити гідну зовнішню політику. Це означає – звертатися до держав середньої впливовості. Укладати торговельні угоди з Індією, з країнами МЕРКОСУР, відкривати свої ринки. І застосовувати інший підхід, бо, з мого дипломатичного досвіду, ви отримуєте більше від системи, якщо дієте гідно", – пояснював він.
Чому за підтримку Глобального Півдня борються великі держави
Зростання впливу Глобального Півдня змусило великі країни серйозніше боротись за його підтримку. Для України ж це стало особливо актуально на тлі повномасштабної війни, коли Київ почав розширювати контакти з країнами Африки, Азії та Латинської Америки. Причина полягає не лише в дипломатичній підтримці.
Країни Глобального Півдня мають важливі голоси в міжнародних організаціях, великі ринки та природні ресурси:
- Азія відіграє дедалі більшу роль у світовій економіці;
- Африка та Близький Схід залишаються важливими для українського експорту;
- держави Латинської Америки можуть впливати на міжнародні голосування.
Водночас за підтримку Глобального Півдня конкурує не лише Україна, але й Росії, Штати, Китай та ЄС. Їхня позиція дедалі частіше впливає на міжнародні рішення, зокрема й ті, що стосуються війни проти України.
Для Росії ж цей напрямок є особливо важливим через санкції. Москва намагається розширювати торгівлю з Китаєм та Індією, посилювати присутність в Африці й використовувати БРІКС для розвитку альтернативних політичних та економічних зв’язків.