Після завершення холодної війни світова політика тривалий час будувалися навколо домінування Сполучених Штатів Америки (США). Втім, вже у ХХІ столітті баланс сил змінився: посилилась роль Китаю, Європа намагається бути більш самостійною, а Індія та країни Глобального Півдня активніше відстоюють власні інтереси.
Як змінилася геополітична карта світу та хто визначає новий баланс сил – у матеріалі видання Політаналіз.
Світ більше не має одного центру сили
Після завершення холодної війни Штати деякий час були чи не головною силою на міжнародній арені. Сьогодні цей порядок поступово змінюється на тлі посилення Китаю, зростання ролі Індії та інших держав.
Добре це видно на прикладі Пекіна. Китай вже не уникає прямого економічного протистояння з США й демонструє готовність відповідати на тиск Вашингтона. Зокрема, це було помітно під час тарифного протистояння на тлі торговельної політики чинного американського президента Дональда Трампа.
Водночас далеко не всі країни бажають обирати між Штатами та Китаєм. Індія та інші регіональні держави намагаються зберігати свободу дій й співпрацювати з різними “таборами” залежно від власних інтересів.
США залишаються головною світовою силою
Так чи інакше, попри всі зміни, США й надалі залишаються однією з найвпливовіших країн. Вони мають одну з найсильніших армій, займаються провідні позиції в технологіях, а долар й надалі основа світової фінансової системи.
Водночас перевага Штатів вже й не так беззаперечна, як після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Китай та інші країни зміцнили свої позиції, а США тим часом дедалі частіше переглядають, наскільки активно готові втручатися у справи інших регіонів.
Особливо зміни помітні в торгівлі. Для багатьох країн сьогодні Китай або ж Європейський союз (ЄС) є важливішими економічними партнерами, ніж США.
Китай – головний конкурент США
Сьогодні саме Китай є головним суперником США у боротьбі за глобальний вплив. Пекін конкурує з Вашингтоном не лише в торгівлі, але й у технологіях, промисловості та контролі над важливими ресурсами.
Добре це показала тарифна суперечка зі Штатами у 2025-му. У відповідь на американські мита Китай запровадив власні обмеження, а також посилив контроль за експортом вольфраму, телуру, рутенію і молібдену. Фактично, це стало сигналом того, що Пекін готовий не лише захищатися від тиску, але й використовувати власні важелі.
У тому ж числі сильна позиція Китаю пояснюється ще й контролем над критично важливою сировиною. Країна має великі запаси рідкоземельних металів, які потрібні для напівпровідників, сучасної зброї, акумуляторів та інших високотехнологічних виробництв. Через це навіть часткові обмеження з боку Пекіна можуть створити серйозні проблеми для США.
Водночас сила Китаю не обмежується лише його економікою. Країна також активно розширює політичний вплив далеко за межами Азії. Особливо помітно це на Глобальному Півдні, де Пекін зміцнює економічні та політичні зв’язки. Це дає Китаю доступ до нових ринків і ресурсів, а також посилює його підтримку на міжнародному рівні.
Якщо роль США у цих регіонах й надалі слабшатиме, Китай отримає ще більше простору для впливу на правила світової політики.
ЄС стає самостійнішим гравцем
Окремим центром впливу залишається й Європейський союз. За час свого існування він створив потужний та великий ринок, а також встановив правила, до яких змушені підлаштовуватися міжнародні компанії, якщо бажають працювати в Європі.
Завдяки цьому ЄС дедалі частіше сприймають вже не просто як об’єднання країн, а саме як самостійного гравця.
Втім, останні роки показали, що однієї економічної сили Європі недостатньо. Через це ЄС поступово посилює свою роль у питаннях безпеки та оборони.
Тривалий час у Європі розраховували, що тісна торгівля, міжнародні правила та економічна взаємозалежність зменшують ризик великої війни. Однак російська агресія проти України показала слабкість цього підходу.
Перші серйозні сумніви з’явилися ще у 2014 році після окупації Криму та початку війни на Донбасі. А повномасштабне вторгнення Росії у 2022-му остаточно змусило ЄС переглянути свій підхід до безпеки.
Індія та Глобальний Південь посилюють вплив
Ще одним помітним прикладом центру впливу стала Індія, яка не бажає обирати лише один табір.
Тривалий час США розглядали Нью-Делі як противагу Китаю та розвивали з ними військову, а також економічну співпрацю. Водночас сама ж Індія намагається зберігати стратегічну автономію. Вона співпрацює із Заходом, але водночас підтримує відносини з Російською Федерацією (РФ) та входить до БРІКС. Для Нью-Делі головне – посилювати власну економіку та вплив, отримуючи вигоду від співпраці з різними центрами сили.
Схожий підхід характерний й для багатьох країн Глобального Півдня. Завдяки великому населенню, ресурсам та економічному потенціалу їхня роль у світовій політиці також поступово зростає. Вони не бажають автоматично ставати на бік США чи Китаю. Також часто намагаються співпрацювати одразу з кількома центрами сили й обирати те, що вигідніше саме їм.
На тлі цього боротьба за підтримку країн Глобального Півдня стає дедалі більш важливою частиною нового світового порядку.
Росія зберігає вплив завдяки військовій силі
Окремо варто згадати й саму Росію. За масштабом економіки, технологічним розвитком та можливостями впливати через торгівлю вона помітно поступається США й Китаю.
Втім Москва поки що залишається великою військовою та ядерною державою, тому повністю списувати її з рахунків не можна. Чималу частину міжнародної ваги Росії дає саме ядерний арсенал, який змушує інші країни враховувати ризик можливої ескалації.
Водночас навіть Китай неодноразово виступав проти ядерного сценарію у війні проти України. Це певною мірою звужує можливості Кремля використовувати ці погрози.