Сергій Володимирович Льовочкін – голова Адміністрації президента України (2010 – 2014), народний депутат Верховної Ради VIII й IX скликань, власник українського телеканалу “Інтер” (2013 – 2023).
Місце народження, освіта
Народився 17 липня 1972-го в Києві.
У 1993 році Льовочкін закінчив Київський національний економічний університет за спеціальністю “бухгалтерський облік, контроль та аналіз господарської діяльності”.
Пізніше здобув ще одну вищу освіту – з 1999 по 2002 рік навчався в Українській академії зовнішньої торгівлі за спеціальністю “міжнародне право”.
Має ступінь доктора економічних наук.
Кар’єра
1995 – 2000
У 1996 – 1999 роках Льовочкін працював у бізнесі. Зокрема, був виконавчим директором благодійного фонду, який займався соціально-економічним розвитком Донецької області.
Також обіймав посаду заступника голови АКБ “Банкірський дім”, який раніше мав назву “Аскольд”.
Окремо Льовочкіна називали одним із засновників донецького закритого акціонерного товариства (ЗАТ) “Візаві”. Структура була серед ключових засновників “Індустріального Союзу Донбасу”.
У 1998-му балотувався до Верховної Ради, але без успіху.
У 1999 році Льовочкін почав працювати в адміністрації президента Леоніда Кучми – спочатку був науковим консультантом, з 2000 по 2001-й працював референтом, а з 2001 по 2002 рік – помічником президента.
З 2003-го очолював наглядову раду “Укртелекому”. Зокрема з 2003 по 2005 рік, входив до Ради Національного банку України.
2005 – 2010
У 2002 – 2005 роках працював першим помічником президента Кучми. У 2004 році в медіа з’являлися звинувачення про його можливу причетність до фальсифікації президентських виборів, але сам Льовочкін це заперечував.
У 2006 році йшов на парламентські вибори за списком Народного блоку Литвина під №13 як член Народної партії. Того ж року обійняв посаду керівника апарату прем’єр-міністра України.
Після Помаранчевої революції також працював радником голови Верховної Ради.
У 2007-му Льовочкіна обрали народним депутатом Верховної Ради VI скликання від “Партії регіонів”. У парламенті він був заступником голови фракції та працював у комітеті з питань державного будівництва і місцевого самоврядування.
У 2008 році став заступником голови “Партії регіонів”.
2010 – 2015
Під час президентської кампанії 2010-го був серед ключових людей у штабі Віктора Януковича. Після перемоги останнього очолив Адміністрацію президента і працював там до 2014-го. Пізніше залишився радником президента.
У 2013 році Льовочкін подав у відставку після розгону студентів на Майдані, але Янукович її не погодив.
Також йому закидали, що він не вказав у декларації купівлю 20% акцій медіагрупи “Інтер”.
У 2014-му Льовочкін запустив “Партію розвитку України”, яка згодом увійшла до “Опозиційного блоку”.
Того ж року він створив фонд “Нова Україна” для підтримки проєктів недержавних інституцій і аналітичних центрів, а також заснував аналітичний центр “Інститут стратегічних досліджень “Нова Україна”.
Зокрема здобув мандат народного депутата VIII скликання. У тому ж числі увійшов до комітету з питань національної безпеки і оборони та обійняв посаду заступника голови фракції “Опозиційного блоку”.
2015 – 2020
У 2015-му Генеральна прокуратура України розслідувала справу про можливе фінансування тероризму компанією, яку пов’язували з олігархом Дмитром Фірташем і Льовочкіним. Слідство заявляло, що підконтрольна їм структура GDF Media Limited переказала 100 мільйонів доларів російському “Першому каналу” нібито за купівлю 29% акцій телеканалу “Інтер”.
У той самий час журналісти писали і про забудову родини Льовочкіних у лісах на Київщині, через яку вирубували дерева.
У 2016 році в розслідуваннях з’явилися дані про можливу причетність Льовочкіна до приватизації “Укртелекому” без конкуренції, а також до скандальної газової схеми RosUkrEnergo. Тоді ж стало відомо і про незадекларовану віллу на узбережжі Франції, яку оформили на данську компанію.
Того ж року Льовочкін запустив блог на французькому Huffington Post, де просував проросійську позицію щодо війни на Донбасі. Наприкінці 2016-го тодішній голова Міністерства внутрішніх справ (МВС) Арсен Аваков заявив, що наказ розігнати Майдан віддавав саме Льовочкін, але останній це заперечив і назвав провокацією.
У 2017 році Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) відкрила справу щодо можливого незаконного збагачення Льовочкіна. У декларації за 2016 рік він вказав 8 мільйонів гривень доходів. Із них 5 мільйонів гривень, за його ж даними, були позикою від матері.
У МВС також звертали увагу, що Льовочкін володів акціями компанії, вартість яких більш ніж у 7000 разів перевищувала його офіційні доходи за попередні 3 роки.
У 2018 році Льовочкіна виключили з фракції “Опозиційного блоку”. Це сталося після того, як він разом із Юрієм Бойком підписав угоду про співпрацю з партією “За життя” перед президентськими та парламентськими виборами. В “Опоблоці” це назвали зрадою.
Також Льовочкін був серед 36 депутатів, які голосували проти закону про визнання українського суверенітету над окупованими районами Донецької та Луганської областей.
У 2019 році Льовочкін пройшов до Верховної Ради 9 скликання від партії “Опозиційна платформа – За життя” (“ОПЗЖ”). У парламенті увійшов до однойменної фракції, працював у Комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки, а в самій партії входив до Стратегічної ради та очолював виконавчий комітет.
Того ж року Льовочкін переказав на користь “ОПЗЖ” 1,6 мільйона гривень.
2020 – 2025
У 2020-му статки Льовочкіна зросли на 27% і сягнули 168 мільйонів доларів. Попри це, у рейтингу 100 найбагатших українців від Dragon Capital і НВ він залишився на 46 місці.
Також політик став одним з авторів подання до Конституційного суду України (КСУ) щодо антикорупційного законодавства. Після цього КСУ ухвалив рішення, яким фактично скасував відповідальність за недостовірне декларування та саме електронне декларування.
У 2022 році Льовочкін не з’явився на жодне засідання Верховної Ради під час війни, щодо яких були оприлюднені дані.
Ще до початку повномасштабного вторгнення він вилетів до Венеції. Після цього майже зник із публічного простору й жодного разу відкрито не засудив агресію РФ.
На певний час Льовочкін повертався в Україну, але потім знову виїхав. Згодом його бачили в Польщі на футбольному матчі.
У 2023-му Льовочкін звернувся до голови Верховної Ради з проханням перевести його до комітету молоді та спорту. Того ж року парламент підтримав його виключення з комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
22 липня 2025 року політик підтримав законопроєкт №12414, який передбачав підпорядкування Національної антикорупційного бюро України (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) генеральному прокурору, що підривало незалежність антикорупційних органів.
За даними руху ЧЕСНО, Льовочкін також потрапив до списку прогульників серед депутатів IX скликання. У дослідженні йшлося, що з початку 2022 року до травня 2023-го він пропустив 40% голосувань.
У 2026-му у Франції суд почав розглядати справу забудовника вілли, яка належить Льовочкіну.
Того ж року АРМА продало 460 га землі в Карпатах компаніям, пов’язаним із родиною політика, за мінімальною ціною – у середньому близько 2 тисячі гривень за сотку.
Сімейний стан
Льовочкін був одружений із художницею та дизайнеркою Ліхачовою.
У нього 3 дітей – донька Олена та сини Олексій і Володимир.