Петро Миколайович Симоненко – народний депутат України II-VII скликань, колишній керівник забороненої Комуністичної партії України.
Місце народження, освіта
Народився 1 серпня 1952 року в місті Донецьк.
Навчався в:
- Донецькому політехнічному інституті (в 1974 році здобув спеціальність гірничого інженера-електромеханіка);
- Київському інституті політології та соціального управління (випустився в 1991-му).
Кар’єра й політична діяльність
Після завершення навчання в Донецьку працював конструктором в інституті “Дондіпровуглемаш”.
З 1975-го перейшов на комсомольську та партійну роботу. У різні роки був інструктором, завідувачем відділу, секретарем міського й обласного комітетів Всесоюзного ленінського комуністичного союзу молоді (ВЛКСМ) у Донецьку, а також секретарем Центрального комітету Ленінської комуністичної спілки молоді України (ЦК ЛКСМУ).
Протягом останніх років існування СРСР обіймав керівні посади в Маріупольському міськкомі та Донецькому обкомі Комуністичної партії України (КПУ). Після першої заборони Компартії у 1991-му працював заступником гендиректора корпорації “Укрвуглемаш”.
У 1993 році, після відновлення діяльності політсили, Симоненко став першим секретарем Донецького обкому. Того ж року, у червні, на з’їзді в Донецьку його обрали першим секретарем ЦК КПУ.
Починаючи з 1994 року, 5 разів поспіль проходив до Верховної Ради. Щоразу очолював фракцію КПУ. Під час першої каденції працював у Комітеті з питань культури і духовності, а в наступні роки – у Комітеті з питань правової політики.
Також у 1999-2014 роках Симоненко кілька разів балотувався у президенти України, але до другого туру пройшов лише один раз – у 1999-му, й поступився Леоніду Кучмі.
При цьому підтримка Компартії з роками падала. Якщо у 1998-му вона отримала у Раді 128 місць із 450, то у 2002-му – вже приблизно вдвічі менше.
Після приходу до влади Віктора Януковича КПУ увійшла до коаліції “Стабільність та реформи”. А коли Конституційний суд повернув Конституцію у редакції 1996 року і потреба в коаліції зникла, Компартія приєдналася до парламентської більшості.
16 січня 2014 року Симоненко підтримав “диктаторські закони” – пакет рішень, які суттєво звужували права громадян і били по свободі слова.
Того ж року на президентських виборах він посів 9 місце, набравши 1,51% голосів. А за результатами виборів у парламент Компартія не подолала прохідний барʼєр.
У 2019 році Симоненко теж хотів балотуватися в президенти, але Центральна виборча комісія відмовила йому в реєстрації. Підставою став закон про засудження комуністичного й нацистського тоталітарних режимів.
Кримінальні справи й санкції
У серпні 2014 року Симоненко заявив, що Генеральна прокуратура відкрила проти нього провадження за підозрою у сепаратизмі. У відомстві це підтвердили й уточнили, що справа стосується закликів до повалення конституційного ладу та пропаганди агресії, які лунали в ефірах телеканалів.
Влітку 2023-го Служба безпеки України оголосила політику підозру. За даними слідства, після початку повномасштабної війни, коли росіяни окупували частину Київської області, Симоненко звернувся до Кремля з проханням про “евакуацію”. Після цього, Москва направила російських спецпризначенців, аби вивезти політика та його родину з Березівки Макарівського району. Потім Симоненко перебрався до Росії, де став функціонером кремлівської організації комуністів.
19 січня 2025 року Рада національної безпеки і оборони запровадила щодо Симоненка санкції терміном на 10 років.
Сімейний стан
Протягом 1974-2009 років був одружений зі Світланою Симоненко. У цьому шлюбі народилися два сини:
- Андрій (1974 року народження);
- Костянтин (1977).
У 2009-му Симоненко одружився з журналісткою і керівницею інформаційного агентства “Голос UA” Оксаною Ващенко. Вони мають трьох дітей:
- доньку Марію (2009);
- сина Івана (2010);
- сина Тимофія (2015).