Роман Осипович Шухевич – політичний та військовий діяч, головний командир Української повстанської армії в 1944-1950 роках.
Місце народження, освіта
Народився 30 червня 1907 року в містечку Краковець на Львівщині (за іншими даними – у Львові), в сім’ї судді.
Здобував освіту у Львівській гімназії, а згодом – у Львівській політехніці. У червні 1934 року здобув диплом інженера.
На початку 1930-х років заочно навчався в музичному інституті імені Миколи Лисенка, опановував гру на фортепіано.
Кар’єра
У 1922-му став одним із засновників пластового гуртка “Ясний тризуб”, а через п’ять років долучився до створення куреня Уладу старших пластунів “Чорноморці”.
Під час навчання у Львівській політехніці проходив курси підготовки військових старшин.
У 1925-му приєднався до Української військової організації (УВО), яка мала на меті боротьбу за державність.
Наступного року став бойовим референтом у Крайовій Екзекутиві Організації українських націоналістів (виконавчий орган Крайового Проводу ОУН).
У складі ОУН Шухевич брав участь у різних антипольських заходах, зокрема в атентатах (умисних вбивствах політиків і посадовців). За свою діяльність був засуджений польським судом до 4 років ув’язнення, але завдяки амністії термін скоротили наполовину.
27 січня 1937 року вийшов на свободу й невдовзі долучився до створення “Карпатської Січі” (парамілітарна організація на Закарпатті), та згодом увійшов до числа її керівників.
Наприкінці 1938-го Шухевич перетнув польсько-чехословацький кордон і прибув до Хуста (нині – Закарпатська область). Там, разом з іншими провідниками ОУН, заснував Генеральний штаб національної оборони Карпатської України. Під псевдонімом “Борис Щука” займався набором кадрів для “Січі”, організовував фінансову підтримку й не тільки. Під час угорського вторгнення на Карпатську Україну особисто брав участь у боях.
У березні 1939-го, після того, як Карпатська Україна була окупована, Шухевич через територію Румунії та Югославії дістався до Австрії, де зустрівся із представниками Проводу ОУН. Останні призначили його на посаду референта зі зв’язку з українськими землями в СРСР.
Друга світова війна
Протягом 1940-1941 років був крайовим провідником на Західноукраїнських землях та входив до складу Революційного Проводу ОУН.
У 1940 році очолив створений під його керівництвом “Український легіон“.
Навесні 1941-го Провід ОУН домовився з нацистським командуванням про формування та підготовку Дружини Українських Націоналістів (ДУН). На основі ДУН організували два батальйони – “Нахтігаль” і “Роланд”. Серед інструкторів, які займалися вишколом, був і Шухевич. Співпраця ОУН (р) з Абвером (органом нацистської армійської розвідки) розглядалася як спосіб вишколити кадри майбутньої української армії. А нацисти прагнули залучити бандерівців до диверсійних операцій проти СРСР. Шухевич був українським командувачем підрозділу "Нахтігаль", а пізніше вступив до 201-го батальйону німецької допоміжної поліції.
1 грудня 1942-го термін контракту завершився, й військові відмовилися складати присягу на вірність Адольфу Гітлеру. Після цього батальйон відправили до Львова, де офіцерів заарештували. Шухевичу вдалося вирватися з ув’язнення, і в листопаді 1943-го він став головнокомандувачем Української повстанської армії, використовуючи псевдонім “Тарас Чупринка”.
Починаючи з 1944 року, Народний комісаріат державної безпеки УРСР організував операцію під назвою “Берлога”, метою якої було виявлення керівників ОУН та особисто Шухевича.
31 жовтня 1945 року на Шухевича відкрили розшукову справу.
Загибель
Загинув у перестрілці зі співробітниками Міністерства державної безпеки СРСР 5 березня 1950 року, в конспіративній квартирі на околиці Львова. Коли будинок опинився в оточенні, Шухевич намагався прорватися, але отримав поранення. Щоб не потрапити живим до рук радянських спецслужб, вистрілив собі у скроню.
Його місце поховання досі залишається невідомим.
Сімейний стан
Був одружений із громадсько-культурною діячкою Наталією Березинською. У них народилися син Юрій і дочка Марія.