Христина Євгенівна Сушко (Трубецька-Долгорука) – військова медикиня, поручниця Армії Української Народної Республіки.
Місце народження, освіта
Народилася 9 вересня 1894 року в Києві, в родині князя Євгена Трубецького.
Навчалася в класичній гімназії, після чого переїхала до Москви, де з 1914-го здобувала вищу освіту на медичному факультеті Московського університету.
Також навчалася в Римському університеті (закінчила медичні студії з кардіології).
Кар’єра
З початком Першої світової війни вирушила на Південно-Західний фронт, де була медсестрою в шпиталі.
Після Жовтневого перевороту 1917 року разом із дочкою повернулася до Києва, де про неї подбав український державний діяч Симон Петлюра. Він порадив їй змінити дворянське прізвище на Скачківська, аби уникнути переслідувань більшовиків.
На початку 1918 року вступила до Армії Української Народної Республіки: спершу працювала медсестрою у військовому шпиталі, а згодом стала військовою медикинею у корпусі Січових стрільців.
У червні 1919-го, в боях поблизу села Мала Салиха, потрапила до більшовицького полону, де зазнала знущань і катувань.
Зрештою зуміла втекти з полону. Після повернення до українських позицій передала командуванню важливу інформацію про дислокацію більшовицьких частин.
Через місяць дістала поранення в руку, але залишилася на позиціях, продовжуючи допомагати пораненим. У серпні 1919-го зазнала тяжкої контузії, що призвело до паралічу правого боку. Після лікування народила другу дочку, проте знову повернулася до війська. Була призначена лікаркою 46-го куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії.
У червні 1920 року отримала важкі поранення в живіт і хребет під час бою біля села Перга (нині – Житомирська область). Попри це, одужала і повернулася до активного життя. На той час частини Армії УНР опинилися в інтернованих таборах у Польщі. Там продовжила працювати дивізійною лікаркою, а також вступила до “Спілки військових інвалідів у таборі інтернованих Щипйорно” й незабаром очолила її.
У 1922 році отримала звання поручниці. Таким чином стала єдиною офіцеркою в армії Української Народної Республіки.
Однак поранення та табірні умови негативно вплинули на її здоров’я, і в Сушко були проблеми з кінцівками. Певний час вона лікувалась у Варшаві, після цього переїжджала з дітьми до Італії та Франції. У Ніцці започаткувала власну лікарську практику. Водночас підтримувала контакти з українськими емігрантськими та ветеранськими колами в Європі.
У 1945-1950 роках Сушко працювала в американській окупаційній зоні Німеччини. Очолювала медичне обслуговування в таборах для переміщених осіб, де переважно перебували українці.
Пізніше переїхала в Швейцарію.
Смерть/загибель
Померла 7 лютого 1967 року в Женеві. На той момент Сушко було 72 роки.
Сім’я
Була одружена генералом російської армії князем Миколою Долгоруким, пізніше – з полковником Армії УНР Романом Сушком, а потім – з італійцем, лікарем Мангері.
У неї були двоє дочок: Світлана й Романна.