Митрополит Іларіон (Іван Іванович Огієнко) – політичний, громадський і релігійний діяч, науковець, педагог.
Місце народження, освіта
Народився 2 січня (за григоріанським календарем – 14 січня) 1882 року в містечку Брусилів (нині – селище в Житомирській області).
У 1900 році закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, а в 1909-му випустився з Київського університету Святого Володимира. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах.
Кар’єра
Завершивши повний фельдшерський курс, працював у Київському військовому шпиталі у відділенні з психічнохворими.
Пізніше друкувався у виданнях “Громадська думка”, “Рада”, а також у “Літературно-науковому віснику”. Також співпрацював із товариством “Просвіта” та з Українським науковим товариством у Києві.
Протягом 1904-1914 років був членом “Семінарію російської філології”, а з 1912-го входив до “Наукового товариства Нестора-Літописця”.
У 1911-му Огієнка зарахували професорським стипендіатом при кафедрі російської мови та словесності Університету Святого Володимира. З 1916-го обіймав посаду приват-доцента в закладі.
Був одним із засновників та лекторів Української педагогічної академії, яка започаткувала систему післядипломної освіти, а також Українського державного університету в Києві. Належав до числа науковців, котрі розпочали заснування Української Академії наук.
У роки Української революції 1917-1921 років працював у раді новоствореного Міністерства освіти при Центральній Раді та виступив із пропозицією заснувати в Києві Український народний університет, який діяв у 1917-1919 роках.
Із 1919 по 1920 роки обіймав посаду ректора Кам’янець-Подільського державного українського університету.
Також працював на урядових посадах: із січня по квітень 1919-го був міністром народної освіти та мистецтва, у 1919-1922 роках – міністром сповідань, а з листопада 1919 по липень 1920 року очолював уряд Української Народної Республіки (УНР).
Після приходу в Міністерство культів (згодом перейменоване в Міністерство сповідань) Огієнко був долучений до багатьох релігійних процесів на території України. Активно впроваджував українську мову в богослужіння, рекомендував використовувати церковнослов’янську мову у службах, а також створив комісію для перекладу Біблії та богослужбових текстів українською мовою.
Був уповноваженим Ради міністрів із підготовки та проведення Акту Злуки УНР і ЗУНР в єдину соборну державу (22 січня 1919).
З листопада 1920-го перебував в еміграції. Оселившись у польському місті Тарнові, очолив комісію з евакуації та розміщення установ УНР і продовжував виконувати обов’язки міністра віросповідань. Займався організацією побуту українських біженців у Польщі та наданням їм допомоги.
У 1921-му переїхав до містечка Винники. З листопада 1922 року працював викладачем української мови та літератури у греко-католицькій учительській семінарії.
Також у 1921 році організував з’їзд українського військового духовенства, представників світських церковних організацій та культурно-освітніх установ. Заснував видавництво “Українська Автокефальна Церква”.
При цьому Огієнко:
- виступав за об’єднання українських православних громад;
- сприяв отриманню автокефалії Польською православною церквою у 1924-му;
- співпрацював з Українською греко-православною церквою у Канаді.
Протягом 1925-1932 років був ординарним професором старослов’янської мови та кирилівської палеотипії у Варшавському університеті.
Видавав науково-популярні журнали: у 1933-1939 роках виходив щомісячник “Рідна мова”, а в 1935-1937 роках – часопис “Наша культура”.
Також брав участь у Першому з’їзді слов’янських філологів у Празі в 1929 році, був членом Слов’янського інституту в цьому місті, став співзасновником та автором історико-літературного альманаху “Визволення України” в 1932-му. У 1929-1931 роках очолював Товариство допомоги українським студентам у Варшаві.
З 1931 року на громадських засадах співпрацював з Інститутом дослідження національних проблем у Варшаві, а також входив до науково-дорадчої ради відділу стародруків при Варшавській публічній бібліотеці.
Релігійна діяльність
9 жовтня 1940 року в Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі прийняв чернечий постриг і отримав ім’я Іларіон.
Протягом 1940-1944 років був архієпископом Холмським і Підляським.
У 1943-му заснував у Холмі вищу духовну школу, яка згодом перетворилася на православний осередок.
У квітні 1945 року виїхав до Швейцарії, а в вересні 1947-го перебрався до Канади. Там служив у парафії Святої Покрови у місті Вінніпег.
8 серпня 1951-го позачерговий Собор єпископів обрав митрополита Іларіона предстоятелем Української греко-православної церкви в Канаді.
У 1947-1951 роках публікував науково-популярний християнський щомісячник “Слово істини”. Згодом відновив видання журналу “Наша культура”, а з 1953 по 1967 рік випускав його богословсько-освітню версію “Віра й культура”.
З 1948-го обіймав посаду декана богословського факультету Колегії Святого Андрія у Вінніпезі.
Протягом 1954-1972 років очолював Українське православне наукове товариство в Канаді. Також співпрацював із Товариством “Волинь” та Інститутом дослідів Волині у Вінніпезі.
У 1962-му було видано український переклад Біблії, над яким Огієнко працював понад 40 років.
Смерть
Помер 29 березня 1972 року в Вінніпезі. На той момент предстоятелю УГПЦК було 90 років.
Сімʼя
Був одружений із учителькою Домникією Литвинчук (померла в 1937 році).
Мав трьох (за даними Wikipedia – чотирьох) дітей.