Степан Львович Рудницький – український географ, картограф та етнограф.
Місце народження, освіта
Народився 3 грудня 1877 року в місті Перемишль (нині – Польща), в родині вчителя гімназії.
Вищу освіту здобував у Львівському університеті. В 1901 році здобув ступінь доктора філософії.
Кар’єра
Навчаючись в університеті, відвідував лекції Михайла Грушевського. Під його керівництвом Рудницький підготував низку досліджень, що були присвячені українській історії 16-17 століть й опубліковані у “Записках Наукового товариства імені Шевченка”
З 1899 року викладав географію та історію в середніх навчальних закладах Тернополя та Львова.
У 1903-му вирушив до Відня, де спеціалізувався за фахом. Наступного року долучився до польових експедицій Інституту географії Альбрехта Пенка та Геологічного інституту Віктора Уліга. Також у 1904-му отримав звання професора.
З 1908 року був професором кафедри географії Львівського університету.
Три роки потому став співзасновником спортового товариства “Україна”, а в 1914-му ввійшов до Надзірної ради Національного музею у Львові.
У той період, в 1910 та 1914 роках, видав двотомну роботу “Коротка географія України”, де обґрунтував територіально-географічний статус України як держави.
У роки Першої світової війни працював військовим географом при австрійському генеральному штабі у Відні. Пізніше повернувся до Львова, ставши радником уряду Західно-Української Народної Республіки з економіко- й політико-географічних питань.
У листопаді 1919-го, коли польські війська захопили Львів, Рудницького звільнили з університету. Тож він емігрував до Відня, де викладав економічну географію в Академії зовнішньої торгівлі.
Восени 1921 року був одним із засновників Українського Вільного Університету в Празі. Очолював філософський факультет й викладав географію.
Крім того, читав лекції в Карловому університеті, Вищому педагогічному інституті імені Драгоманова та в Українській господарській академії.
У 1926 році переїхав до Харкова, очоливши кафедру топології і картографії Геодезичного інституту.
Наступного року став організатором і першим директором Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, редактором “Вісника природознавства”. Здійснив низку експедицій на Дніпро та Донбас.
У 1929-му почав керувати кафедрою географії Всеукраїнської Академії Наук, Музеєм антропології та етнографії імені Хведіра Вовка в Києві.
У березні 1933 року був заарештований за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної організації та шпигунстві, тож Рудницького засудили до пʼяти років таборів. У неволі продовжував працювати над новими дослідженнями. Реабілітований посмертно в 1965-му.
Загибель
9 жовтня 1937 року Рудницькому винесли смертний вирок. 3 листопада його розстріляли в урочищі Сандармох (Карельська АРСР) разом зі 134 іншими в’язнями. На той момент діячу було 59 років.
Сімʼя
Був одружений із учителькою Сибіллою Шенкер. У них народилася дочка Емілія, яка стала художницею.