Сергій Олександрович Єфремов – науковець, журналіст, громадський і державний діяч.
Місце народження, освіта
Народився 6 жовтня (за григоріанським календарем – 18 жовтня) 1876 року в селі Пальчик (нині – Черкаська область) у сім’ї священника.
Протягом 1891-1896 років здобував освіту в Київській духовній семінарії, а в 1901-му випустився з юридичного факультету Київського університету Святого Володимира.
Кар’єра й політична діяльність
Під час навчання почав займатись літературною й політичною діяльністю. Займався впроядкуванням альманаху “Вік”, до якого ввійшли твори українських авторів, а також став членом Загальної української безпартійної демократичної організації.
У 1904 році, разом із письменником Борисом Грінченком й громадськими діячами Євгеном Чикаленком, Костем Левицьким та Федором Матушевським, заснував Українську радикальну партію. Наступного року політсила об’єдналася з демократичним крилом, і на її основі виникла Українська радикально-демократична партія.
Також у 1905 році Єфремов очолив роботу зі створення Української селянської спілки та підготовки Всеукраїнського селянського з’їзду.
Роком пізніше став одним із ініціаторів створення Всеукраїнської учительської спілки.
У 1908-му ввійшов до числа засновників Товариства українських поступовців – таємної політичної і громадської організації українців у Російської імперії.
У 1911 році побачила світ його робота “Історія українського письменства” – перша спроба узагальнення канону української літератури.
Навесні 1917-го увійшов до складу Української Центральної Ради, а згодом був обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Коли в червні того року було створено перший український уряд – Генеральний Секретаріат УЦР-УНР, – він отримав пост генерального секретаря міжнаціональних справ.
Єфремов розробив і впровадив концепцію української державності, національної освіти і культури. Саме він запропонував і використав назву Українська Народна Республіка. Також діяч співпрацював із багатьма українськими періодичними виданнями.
З вересня 1917 року очолював Українську партію соціалістів-федералістів.
Коли в Україні встановилася радянська влада, Єфремов перейшов на нелегальне становище й переховувався. Восени 1919 року його амністували, але він не мав можливості займатися активною політичною діяльністю, тож зосередився на науковій роботі.
У жовтні 1921 року долучався до Першого Всеукраїнського Церковного Собору, який підтвердив автокефалію Української православної церкви.
Протягом 1922-1928 років був віцепрезидентом, а з 1924-го – й головою Управи Української Академії Наук.
У звʼязку з активною діяльністю його заарештовували пʼять разів: двічі – за часів Російської імперії, тричі – в радянський період. Зокрема, в 1929 році його звинуватили в керівництві так званою Спілкою визволення України – вигаданою організацією, до якої нібито входили представники інтелігенції.
Тож у 1930-му Єфремова засудили до 10 років ув’язнення. Перші 7 років він провів у Ярославському політізоляторі, після чого його перевели до Володимирської тюрми. Був реабілітований задовго після смерті – в 1989 році.
Сергій Єфремов: цікаві факти
- Мав домашню бібліотеку з понад 5 тисяч книжок, переважно українською мовою.
- Любив працювати у власному саду під Києвом.
- Колекціонував рідкісні марки, особливо українських видань 1918-1920 років.
- Вільно володів французькою та польською мовами.
- Захоплювався історією козацтва, писав власні нариси, зокрема про гетьмана Івана Виговського.
Смерть
Помер 10 березня 1939 року в тюрмі російського міста Володимир, за кілька місяців до завершення строку ув’язнення. На той момент Єфремову було 62 роки.