Микола Іванович Міхновський – політик, адвокат, публіцист, ідеолог українського самостійництва.
Місце народження, освіта
Народився 19 березня (за григоріанським календарем – 31 березня) 1873 року в селі Турівка (нині – Київська область), у родині сільського священника.
Навчався в Прилуцькій гімназії, після закінчення якої в серпні 1891 року став студентом юридичного факультету Київського університету Святого Володимира.
Кар’єра
Під час навчання в університеті приєднався до політичної організації “Братство тарасівців”. У її програмному документі заявляв, що саме його покоління має сформувати українську національну ідеологію.
У 1899 році переїхав до Харкова, де розпочав адвокатську діяльність.
Паралельно займався підприємництвом, зокрема брав участь у соляних промислах у Слов’янську (нині – Донецька область), а прибутки спрямовував на громадські та національні потреби.
У 1900-му разом зі студентською молоддю організував концерт з нагоди 100-річчя “Енеїди” Івана Котляревського. Того ж року виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві й Харкові, закликаючи до збройної боротьби за національні права українців.
Також у 1900 році Міхновський долучився до створення Революційної української партії (РУП) – першої самостійницької політсили в Наддніпрянській Україні. Підготував для партії програмний документ “Самостійна Україна”, де пояснив необхідність повної незалежності держави.
У 1902-му, коли в РУП почали перемагати соціалістичні та автономістські тенденції, він вирішив заснувати Українську народну партію (УНП), метою якої була боротьба за незалежність. Міхновський написав програмний маніфест “10 заповідей УНП”, заснував журнал українською мовою, друкував статті, захищав українських діячів. Бойова структура УНП в 1904 році підірвала пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну в Харкові.
У 1905-му було опубліковано проєкт Конституції України, складений Міхновським. Там Україна визначалася як вільна соборна федеративна держава.
У 1909 році завдяки зусиллям діяча було створено “3-тє Харківське товариство взаємного кредиту” (поліція вважала цю організацію прикриттям для обговорення політичних питань).
Протягом 1912-1913 років працював у харківському Товаристві імені Григорія Квітки-Основ’яненка.
Перед Першою світовою війною, яка тривала в 1914-1918 роках, пропагував національну ідею серед промислових та хліборобських кіл Слобожанщини та Донецького басейну.
Коли розпочалася війна, перебував на фронті, але з ідейних міркувань не воював і перевівся в Київ, де став поручиком Київського воєнного окружного суду.
Із початком Української революції (1917-1921) проголосив створення альтернативної Української Центральної Ради, яка задекларувала свій самостійницький характер, а також у березні 1917 року організував Український військовий клуб імені Павла Полуботка та згодом долучився до формування Першого українського полку імені Богдана Хмельницького. Пізніше увійшов до Українського генерального військового комітету (УГВК) – вищої військової установи в Україні.
На тлі розбіжностей із лідерами парламенту Міхновський вийшов з УГВК, але в червні 1917-го самостійники сформували Другий український імені гетьмана Павла Полуботка козачий полк. Останній намагався вчинити воєнний заколот для проголошення незалежної України, але врешті його члени склали зброю. Згодом Міхновський був затриманий, його відправили на Румунський фронт для проходження служби.
Восени 1917 року оселився на Полтавщині, ставши мировим суддею. Тоді ж набирала популярності Українська демократично-хліборобська партія (УДХП), і Міхновський долучився до її діяльності.
Наступного року УДХП підтримала державний переворот, за результатами якого до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Останній розглядав можливість призначення Міхновського на пост очільника уряду, але врешті запропонував йому лише роль “бунчужного товариша”, тобто особистого радника, від якої діяч відмовився.
У 1919 році, перебуваючи в Кременчуці, був заарештований більшовиками. Але невдовзі Міхновського звільнили на прохання місцевої інтелігенції.
Через хворобу був виключений із політичного життя. Спершу жив на Полтавщині, а потім переїхав на Кубань, певний час вчителював і служив у кооперації.
У 1924 році повернувся в Київ, де вже керувала радянська влада. Там Міхновського заарештували співробітники Обʼєднаного державного політичного управління. Після кількох днів допитів опинився на волі.
Смерть
Наступного дня після звільнення, 3 травня 1924 року, Міхновського знайшли повішеним в саду маєтку його друга Володимира Шемета. У залишеній передсмертній записці було написано: “Ніж вони мене, краще я сам себе”. На той момент Міхновському був 51 рік.