Україна та Польща провели конструктивний діалог щодо практичних заходів для розв’язання проблеми, пов’язаної з ексгумацією жертв трагічних подій на Волині. Це питання довгий час негативно впливало на міждержавні стосунки.
Про це повідомив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга за результатами свого візиту до Польщі.
Він заявив, що під час зустрічі обговорювалися делікатні аспекти спільної історії, зокрема болюча тема Волинської трагедії, яка залишається складним моментом у двосторонніх відносинах.
За його словами, учасники переговорів зосередилися на конкретних технічних рішеннях, уникаючи політизації питання. Мета – знайти взаємоприйнятний підхід до проведення ексгумацій, що дозволить усунути перешкоди у політичному діалозі між країнами.
Він також відзначив взаєморозуміння та готовність обох сторін до конструктивної співпраці.
Історичні розбіжності, попри їхню складність, на думку очільника МЗС, не повинні заважати спільному протистоянню сучасним викликам та руху до спільного майбутнього в євроатлантичній спільноті. Він також висловив впевненість у єдності поглядів України та Польщі щодо цього питання.
Що передувало
Український інститут національної пам’яті (УІНП) оголосив про наміри здійснити пошукові роботи у 2025 році на території Рівненщини. Мета – виявлення останків жертв трагічних подій на Волині. Ініціатива виникла у відповідь на прохання польських громадян.
Нещодавно очільник Міноборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш висловив думку, що розв’язання питань, пов’язаних з Волинською трагедією, є необхідною умовою для вступу України до ЄС. Однак президент Анджей Дуда не погодився з такою позицією, вважаючи її подібною до риторики кремлівського диктатора.
Волинська трагедія
Під час німецької окупації в роки Другої світової війни українські землі стали ареною діяльності різноманітних партизанських формувань. Серед них виділялися загони Української повстанської армії (УПА) та польської Армії Крайової, які зосереджували свої операції переважно на теренах Волині.
У цей період обидві сторони вдавалися до взаємних етнічних чисток, виправдовуючи свої дії як відплату за попередні репресії та поточні акти насильства. За оцінкою Інституту історії України, ці події становлять один з найтрагічніших моментів у українсько-польських відносинах воєнного часу.
Статистика жертв цього конфлікту варіюється залежно від джерела. Польські дослідники наводять цифру щонайменше 35 тисяч загиблих з польського боку, з яких 18 тисяч вдалося ідентифікувати. Українські втрати, за тими ж даними, оцінюються в кілька тисяч осіб. Натомість згідно з дослідженнями Українського католицького університету (УКУ), кількість українських жертв сягає від 9 до 10 тисяч осіб.
