Повномасштабне вторгнення Російської Федерації (РФ) в Україні стало одним із головних факторів, які прискорили зміни у світовому порядку за останні роки. В першу чергу це вплинуло на безпекову політику Заходу.
Як змінився світ після початку повномасштабної війни – у матеріалі видання Політаналіз.
Кінець старого світового порядку
Старий світовий порядок більше не працює. Рокам здавалось, що глобальна торгівля, спільні економічні інтереси, а також міжнародні правила стримують світ від великих воєн, але після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022-го стало зрозуміло, що цього абсолютно недостатньо.
2 березня 2022 року Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) ухвалила резолюцію з вимогою до РФ вивести свої сили з України. На бік України, до речі, стали 141 країна. Натомість, “проти” резолюції виступили лише п’ять – сама ж Росія, Білорусь, Сирія, КНДР та Еритрея.
Втім, подальша ж ізоляція країни-терорист так й не змогла зупинити війну.
Окремо протягом років змінилось й відношення до економічної залежності, яка стала фактично зброєю в руках Росії. На тлі цього, найбільші країни світу дедалі більше повертаються до боротьби за власні сфери інтересів.
Як пише Андрій Длігач у матеріалі для “Дзеркала тижня”, у новій реальності Україна вже не є просто “буфером” між Росією та Заходом. Вона сама впливає на те, якою буде майбутня система безпеки. Київ швидко розвиває власні оборонні технології, а також став прикладом для інших демократичних країн.
Фактично сьогодні світ перебуває у стані нестійкого багатополярного стримування. Тобто великих центрів сили стало більше, але чітких правил між ними немає. Через це локальні війни та кризи стають регулярним явищем, а загострення дедалі частіше використовують як інструмент тиску.
Водночас немає єдиної відповіді на питання, чи можна вже говорити про початок Третьої світової війни. Одні стверджують, що повномасштабна війна в Україні є локальним конфліктом. Інші ж наголошують на тому, що до неї залучені світові гравці – США, країни ЄС, Китай й інші.
Як після 2022 року змінився Захід
ЄС як політичний і безпековий гравець
Отже, після початку повномасштабної війни Європі довелось швидко переглядати свій підхід до власної безпеки, а також до залежності від РФ. Частина змін відбулась не одразу, але вже за кілька років вони стали достатньо помітними.
Суттєво змінилась ситуація в енергетиці. Раніше Росія була одним із найбільших постачальників газу до країн Європейського союзу (ЄС), але після початку вторгнення Москва почала використовувати енергоресурси в якості інструменту тиску. У відповідь Європа активніше розвивала власну інфраструктуру для скрапленого природного газу (СПГ) та шукала інших постачальників.
У результаті залежність ЄС від російського газу все ж скоротилася. Лише у другому кварталі 2025-го частка впала до 13%.
Паралельно ж ЄС почав скорочувати залежність й від російської нафти. Були запроваджені обмеження на її імпорт та встановлено граничну ціну.
Росія, своєю чергою, почала активніше використовувати “тіньовий флот” – старі танкери зі складною структурою власності, які допомагають їй обходити санкційні обмеження. Через це ЄС розширює санкції, у тому ж числі й проти цих кораблів та пов’язаних із ними компаній.
Станом на зараз ціновий поріг на нафту складає 44,1 долара за барель.
Посилення НАТО
В питанні НАТО один із головних зсувів стосувався оборони. У 2025-му всі країни НАТО вперше досягли цільового рівня витрат на оборону у 2% ВВП. Водночас загальні витрати країн-членів Альянсу сягнули близько 1,4 трлн доларів, що стало найбільшим показником за всю історію.
Зокрема за останні роки НАТО вдалось й розширитись:
- 4 квітня 2023-го до Альянсу офіційно приєдналася Фінляндія;
- 7 березня 2024 року повноправним членом стала Швеція.
Спочатку Швеція планувала вступити до Альянсу одночасно з Фінляндією, але процес затягнувся через претензії з боку президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. Останній звинувачував Стокгольм у наданні притулку його політичним опонентам та представникам курдського руху.
Як змінилася роль США
За президентства Джо Байдена США фактично стали одним із головних організаторів західної підтримки Україні. Вашингтон постачав зброю, виділяв великі кошти й не тільки.
Лише станом на жовтень 2024-го, за словами тодішнього голови Міністерства оборони США Ллойда Остіна, обсяг американської військової допомоги Україні від початку повномасштабного вторгнення перевищив 58 млрд доларів.
“З часів Другої світової війни Штати систематично не об’єднували стільки країн для надання такого широкого спектра промислової та військової допомоги партнеру, який її потребує”, – заявив тоді він.
Втім, після повернення Дональда Трампа до Білого дому політика Штати стала жорсткішою та прагматичнішою. Вашингтон почав тиснути не лише на Україну та частково Росію, але й на своїх європейських союзників. Від Європи ж США вимагали взяти на себе більшу відповідальність за оборону Альянсу.
Змінилась й публічна риторика Трампа. Він почав регулярно критикувати американських партнерів та частіше говорити про відносини через призму того, що отримають США від тієї чи іншої угоди.
Показовим епізодом тодішніх українсько-американських відносин стала особиста зустріч президента Володимира Зеленського із Трампом 28 лютого 2025 року. Тоді ж розмова перед камерами переросла у гостру суперечку щодо питання повномасштабної війни, після якої український лідер достроково покинув Білий дім.
Втім, згодом напруження між Києвом та Вашингтоном почало поступово спадати. Вже наступна особиста зустріч Зеленського й Трампа відбулась у Ватикані 26 квітня 2025-го. Розмова тривала лише 15-20 хвилин, але, як розповідав пізніше президент України, цього вистачило, щоб змінити тон спілкування між США та Україною. Ба більше, він навіть назвав зустріч “історичним моментом”.
“Він (Трамп, – ред.) почув мене, а я почув його. Нехай це було лиш між нами двома, але це було дуже добре. Ми заспокоїлися. І я дуже радий, бо дуже багато життів залежить від таких відносин і діалогу”, – розпов Зеленський.
Посилення Китаю та ослаблення російського впливу
Як зазначає Длігач, після 2022 року Китай відійшов від риторики про “безмежну дружбу” й обрав більш прагматичну модель відносин з Москвою. Зокрема Пекін отримав можливість подивитись на те, як Захід реагує на великі конфлікти, як працюють санкції та наскільки стійкою з система безпеки Заходу.
Росія ж, на цьому тлі, дедалі більше опиняється в ролі молодшого партнера. Пекін зберігає її у власній орбіті, а ослаблення Москви лише посилює її залежність від Китаю.
Щодо повномасштабної війни Китай від самого початку намагався формально дистанціюватися та позиціонувати себе як нейтральну сторону. Ба більше, Пекін навіть не називає вторгнення російських терористів війною чи агресією, натомість використовує формулювання “українська криза”.
Водночас у ЗМІ час від часу все ж з’являються повідомлення, які ставлять під сумнів заявлений Пекіном нейтралітет. Наприклад, у липні 2025-го CNN писало, що міністр закордонних справ Китаю Ван І під час зустрічі з головною дипломаткою ЄС Каєю Каллас заявив, що Пекін “не змириться” з поразкою Росії у війні проти України. Нібито Китай побоюється того, що після війни Штати можуть переключити більше уваги та ресурсів на протистояння з Китайською Народною Республікою (КНР).
Зокрема у червні 2026-го високопоставлений посадовець ЄС в коментарі “Суспільному" повідомив, що Європа має підтвердження підготовки російських військових на території Китаю.
“Ідеться про сотні осіб, але це суперечить тому, що нам досі повідомляли китайські сторони. Це конкретна підготовка солдатів, деякі з яких згодом опинилися на війні або на передовій”, – заявило джерело.
Окремо, в питанні російського впливу, варто згадати й про Вірменію. Лише кілька років тому Єреван був одним із найближчих союзників Москви, але після конфлікту з Азербайджаном відносини між країнами почали швидко погіршуватися. Одним із показових кроків стала ратифікація Римського статуту. Перед цим Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт Путіна через справу щодо незаконної депортації та переміщення українських дітей.
Водночас уряд Нікола Пашиняна почав активніше шукати партнерів на Заході та проводити більш самостійну зовнішню політику.
У квітні 2026-го спікер парламенту Ален Симонян навіть допустив можливість виходу Вірменії з Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) та Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), якщо дії Москви суперечитимуть інтересам Єревана.
Спроби завершити війну у 2026 році
На початку 2026 року Україна та Росія за посередництва Штатів знову повернулись до діалогу щодо завершення повномасштабної війни.
Останній раунд відбувся 17-18 лютого у Женеві. Наступна зустріч планувалась вже в Абу-Дабі, але її довелось скасувати через початок операції США та Ізраїлю проти Ірану.
Після початку бойових дій Тегеран фактично паралізував нормальне судноплавство через Ормузьку протоку, яка є одним із головних маршрутів світового експорту нафти. Останнє ж спровокувало стрімкий ріст ціни на сировину.
Наразі Вашингтон та Тегеран намагаються домовитися про деескалацію, але переговори регулярно натрапляють на глухий кут, у тому ж числі й щодо питання контролю над протокою.
У випадку України – Зеленський неодноразово заявляв, що готовий зустрітись із російським диктатором. Натомість у Москві ігнорують ці заклики.
Сьогодні ж Київ очікує на візит спецпосланців Трампа Джареда Кушнера й Стіва Віткоффа, аби обговорити з ними можливість відновлення дипломатичних зусиль щодо завершення війни.
Паралельно, за даними Reuters, США та Україна розглядали ідею припинення повітряних ударів під час війни як один із можливих кроків для повернення до діалогу з Росією.