Одним із можливих сценаріїв завершення війни в Україні називають досвід Фінляндії: невелика країна двічі воювала з Радянським Союзом, за підсумками домовленостей втратила частину територій, але зберегла існування й дотримувалася мирного життя з сусідами. Відповідні паралелі проводив і президент Фінляндії Александр Стубб під час зустрічі лідерів низки держав у Білому домі.
Тож "Політаналіз" розповідає, як відбувалися війни в Фінляндії, та на що країні довелося піти заради миру.
Зимова війна: причина
Формальним приводом до початку Зимової війни між СРСР та Фінляндією у 1939 році став так званий “Майнільський інцидент” – нібито обстріл підрозділу Червоної армії фінською артилерією. Однак справжні ж причини все ж були зовсім іншими.
Як пояснював генеральний секретар КПРС Йосип Сталін, метою наступу була спроба убезпечити Ленінград (нині – Санкт-Петербург), у якому та навколо якого свого часу зосереджувалась третина всього оборонного виробництва країни.

В 1935 році, посол СРСР Ерік Асмус застерігав прем’єр-міністра Фінляндії Тойво Ківімякі, що у випадку війни в Європі Радянський Союз може окупувати частину фінських територій. Через рік перший секретар ленінградського обласного та міського комітетів ЦК ВКП(б), а також один з організаторів Зимової війни Андрій Жданов, стверджував, що Ленінград є “вікном на Захід”, за яким нібито чутно “скрегіт зубів фашизму”.
У 1937-му міністр оборони СРСР Климент Ворошилов під час візиту голови МЗС Фінляндії Рудольфа Голсті поцікавився, яку позицію займе Гельсінкі, якщо територію її країни використають в якості плацдарму для нападу на Радянський Союз. У відповідь фінська сторона відзначила, що чинитиме опір будь-яким загарбникам.
Вже через рік, після аншлюсу Австрії Німеччиною, між Фінляндією та СРСР протягом декількох місяців тривали безрезультатні переговори. Радянська сторона тоді ж бажала отримати в оренду острови у Фінській затоці та домогтися будівництва військової бази на острові Гогланд.
Також Москва вела переговори з Берліном, результатом яких стало підписання пакту Молотова – Ріббентропа 23 серпня 1939 року. У ньому проголошувався взаємний ненапад, а таємні протоколи визначали поділ сфер впливу. Згідно з домовленостями, до радянської зони віднесли країни Балтії та Фінляндію.

Спираючись на домовленості, Німеччина та СРСР зрештою захопили Польщу. Тим часом радянська розвідка вивчала можливості Фінляндії та дійшла висновку, що шанси Радянського Союзу на успіх у разі війни були б високими.
Під час чергових переговорів радянська сторона вимагала від Фінляндії передати під свій контроль частину Карельського перешийка, острови у Фінській затоці та півострів Ханко. В обмін пропонували дві території у Східній Карелії, які після розпаду Російської імперії прагнули незалежності, але залишилися в складі СРСР. Натомість Гельсінкі погоджувалося поступитися лише двома районами Карельського перешийка біля Ленінграда. Переговори вкотре завершилися безрезультатно.
Майнільський інцидент
Зрештою СРСР вигадав так званий Майнільський інцидент, звинувативши Фінляндію в обстрілі 68-го стрілецького полку, внаслідок якого загинули троє радянських військових. Москва одразу направила ноту протесту, але Гельсінкі заперечило факт обстрілу й закликало до спільного розслідування. У відповідь СРСР достроково розірвав договір про ненапад, укладений 1932 року.
Жодних офіційних доказів обстрілу так й не було надано. Уже наступного дня, 30 листопада, радянські війська перетнули фінський кордон.
Зокрема, щоб виправдати свої дії Москва створила на окупованих землях маріонеткову Фінляндську Демократичну Республіку (ФДР), з якою одразу уклала договір про дружбу та зафіксувала всі територіальні претензії до Гельсінкі. Втім, поширити владу ФДР на всю країну так й не вдалося.
Особливості Зимової війни
На початку війни Радянський Союз мав значну перевагу над Фінляндією:
- чисельність армії СРСР складала понад 400 тис. військових проти 250 тис. фінських бійців;
- радянські війська мали у п’ять разів більше артилерії та мінометів, у 76 разів більше танків й майже у 19 разів переважали за кількістю літаків.
Завдяки мужності та згуртованості Фінляндії СРСР зазнав неабияких втрат – близько 200 тис. убитих й ще 600 тис. поранених, тоді як втрати фінів складали 25,9 тис. загиблих і 43,5 тис. поранених. Втім, масштаб цих втрат для обох держав відчувався по-різному: у Фінляндії проживало лише близько 4 мільйонів людей, тоді як у СРСР – майже 170 мільйонів.
У будь-якому разі, спроба “розрізати” Фінляндію в її найвужчому місці завершилася провалом. Так само невдалими були дії СРСР і на Карельському перешийку, де радянські війська намагалися прорвати лінію Маннергейма.

Наприкінці 1939-го Москва усвідомила, що Фінляндія виявилася значно серйознішим супротивником, ніж очікувалося, тож було вирішено посилити зусилля й підготуватися до масштабного наступу.
Радянський наступ на Карельському перешийку почався 1 лютого та тривав 42 дні, супроводжуючись авіаційними ударами по складах і залізничних вузлах у фінському тилу. Перед цим протягом десяти днів не припинявся артилерійський обстріл. Після двох тижнів запеклих боїв радянським військам вдалося прорвати лінію Маннергейма.
Міжнародна підтримка
Водночас військова допомога, на яку сподівалася Фінляндія, виявилася мізерною й надійшла занадто пізно.
Німеччина, що укладала раніше з Гельсінкі угоду про постачання артилерії, фактично залишалася осторонь і навіть заблокувала передачу 35 винищувачів Fiat G.50, які Італія намагалася відправити до Фінляндії.

Тим часом Ліга Націй обмежилася лише виключенням СРСР зі свого складу, хоча суспільство на Заході підтримувало Фінляндію. До війни приєдналися близько 9 тис. шведських добровольців, але регулярна армія участі не брала, оскільки Швеція, як і Норвегія, дотримувалася нейтралітету. Допомога зі Швеції зводилася до передачі:
- 12 винищувачів;
- 4 бомбардувальників;
- кількох навчальних літаків.
З Норвегії прибули понад 700 добровольців, а також було відправлено польові гармати й гвинтівки.
У Данії більше тисячі добровольців готувалися до відправлення, але не встигли завершити підготовку.
Естонія, яка після підписання пакту Молотова – Ріббентропа була змушена укласти з СРСР “договір про взаємодопомогу”, надала Радянському Союзу право розміщувати авіабази на своїй території та кораблі в Таллінні. Водночас неофіційно дозволяла Фінляндії завдавати ударів по радянських базах і передавала розвідувальні дані.

Паралельно Велика Британія та Франція готували відправлення експедиційного корпусу чисельністю близько 100 тис. британських і 35 тис. французьких солдатів. Але реалізувати цей план не вдалося, оскільки війська мали перекидати через територію нейтральних Швеції та Норвегії, які відмовилися надати згоду.
Водночас Британія постачала до Фінляндії протитанкові рушниці, передала 20 винищувачів, ще 10 безкоштовно віддала, а в лютому 1940 року зарезервувала для фінів літаки Hurricane.
Франція, зі свого боку, відправила:
- 50 винищувачів Morane-Saulnier MS 406;
- 80 літаків Caudron CR 714;
- 46 машин Koolhoven FK58;
- 62 бомбардувальники Potez 633.

Проте без ширшої підтримки й під тиском радянського наступу на Карельському перешийку Фінляндія була змушена погодитися на мир. 12 березня 1940 року вона підписала договір, запропонований СРСР, який набув чинності вже наступного дня – 13 березня.
Наслідки Зимової війни
За умовами угоди Фінляндія передала Радянському Союзу близько 10% своєї території, включаючи:
- Виборг;
- частину Карелії;
- половину Ладозького озера
Однак завершення Зимової війни не поклало край протистоянню: у 1941-1944 роках відбувався новий етап, який називають продовженням Зимової війни. Фінляндія була змушена відмовитися від нейтралітету й заручитися підтримкою нацистської Німеччини, приєднавшись до війни проти Радянського Союзу, щоб повернути втрачені землі.

Бойові дії тривали до 19 вересня 1944 року, коли було укладене Московське перемир’я.
Врешті Фінляндія втратила ще частину територій:
- Рибальський півострів;
- землі Петсамо, Салла, Карелія;
- острови у Фінській затоці.
Також в оренду на 50 років був зданий півострів Поркалла, але зрештою СРСР повернув його до завершення цього терміну.
Після війни майже весь уряд Фінляндії був притягнутий до відповідальності за співпрацю з нацистською Німеччиною. Водночас Фінляндія відновила діяльність комуністичної партії та зобов’язалась виплатити Радянському Союзу репарації.
У наступні десятиліття президенти Фінляндії Юго Паасіківі та Урхо Кекконен поступово налагоджували відносини з СРСР. Своєю чергою Радянський Союз не перешкоджав розвитку країни.
Відбувався процес, який отримав назву "фінляндизація" – модель показного нейтралітету, за якого формально незалежна країна фактично перебуває під значним впливом сильнішої держави у питаннях зовнішньої та внутрішньої політики.



