Андрей (Шептицький)

Андрей Шептицький (ім’я при хрещенні – Роман Марія Александер Шептицький) – предстоятель Української греко-католицької церкви (1900-1944).

Місце народження, освіта

Народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі (нині – Львівська область)

Походив із давнього роду Шептицьких, який мав австрійський графський титул. Батько – граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький – був великим землевласником, а мати – графиня Софія Фредро – польською аристократкою, письменницею, художницею.

Початкову освіту Андрей Шептицький здобув вдома. Згодом навчався у:

гімназії Кракова;
Вроцлавському університеті (на юридичному факультеті, в 1888 році здобув ступінь доктора права);
єзуїтській семінарії в Кракові (у 1894-му став доктором богослов’я).

Кар’єра

Восени 1883 року розпочав службу в австро-угорській армії, але через проблеми зі здоров’ям через кілька місяців покинув її.

У 1888-му Шептицький прийняв чернечий постриг, узявши ім’я Андрей, і вступив до ордену Святого Василія Великого.

Через чотири роки склав довічні обіти, а згодом був рукопокладений у священники.

У червня 1896-го став ігуменом монастиря Святого Онуфрія у Львові.

Протягом 1898-1899 років викладав богослов’я в монастирі. Пізніше імператор Франц Йосиф I призначив Шептицького єпископом Станіславівським.

17 грудня 1900-го відбулася урочиста церемонія, під час якої Шептицького висвятили на митрополита Галицького, архієпископа Львівського та єпископа Кам’янець-Подільського.

У 1906 році він організував перше паломництво галичан до Святої землі, у якому взяли участь близько 500 осіб.

У роки Першої світової війни Шептицький залишився у Львові разом зі паствою. 19 вересня 1914-го його заарештували за “антиросійські” проповіді. Після цього перебував у засланні у Києві, Новгороді та Курську, а також в ув’язненні в Суздалі. Був звільнений після Лютневої революції.

Навесні 1917 року організував Перший установчий Собор Російської греко-католицької церкви.

Через кілька місяців повернувся до Львова й долучився до політичних процесів. Після завершення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини виступав за створення незалежної Західноукраїнської держави, через що був заарештований польською владою.

Після Жовтневої революції 1918 року Шептицький виступав із промовами, у яких наголошував на праві кожного народу на самовизначення.

У березні 1939-го митрополит привітав проголошення незалежності Карпатської України.

Початок німецько-радянської війни Шептицький спершу сприйняв як шанс на порятунок від більшовицького безбожництва, але потім розкритикував нацистську політику. У 1941 році він підтримав Акт відновлення Української Держави, проголошений членами Організації українських націоналістів. Незабаром очолив Українську Національну Раду, яка мала сприяти організації господарського суспільного життя українського населення в умовах нацистського режиму.

Також у 1941-му у Львові відновив діяльність Український Червоний Хрест, організований під протекторатом митрополита.

У 1944 році Шептицький став головою Всеукраїнської Національної Ради, що була створена внаслідок об’єднання Української Національної Ради у Львові, Української Національної Ради в Києві та Центральної народної ради Карпатської України.