Через відсутність системи реформування та міжнародної співпраці, Європа і досі не створила дієздатну армію.
Про це пише Financial Times.
Протягом останніх десяти років країни ЄС вдвічі збільшили свої витрати на оборону. Здавалося б, причина лежить на поверхні: європейська оборонна система ослабла, а російська загроза — цілком реальна. Та все ж, як зауважує редактор Financial Times Адам Туз, причина криється в іншому.
Як Європа нарощувала фінансування?
Десятиліття, що передувало російському вторгненню, навряд чи можна назвати "втраченим" для армій Європи. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), європейські країни-члени НАТО витратили за цей період понад 3,15 трильйона доларів (у перерахунку на 2023 рік). Це суттєво перевищує оборонні витрати Росії.
Попри поширену думку про потребу нарощування боєздатності, європейські країни вже зараз мають у своєму розпорядженні 1,47 мільйона військовослужбовців. Це навіть більше, ніж у Сполучених Штатів.
Справжній парадокс полягає в тому, що при такому масштабному фінансуванні Європа отримує мізерний результат. Зокрема, відсутнє надійне стримування, нестача боєздатних сил і брак озброєнь, зокрема для підтримки України.
Необхідність реформування
Туз вважає, що за умови проведення давно необхідної реформи навіть Німеччина здатна побудувати ефективну систему стримування. На його думку, узгодження ключових питань — таких як створення єдиної системи протиповітряної оборони чи уніфікація моделей танків — могло б істотно покращити обороноздатність.
Він зазначає, що вимоги не надто високі: Європі достатньо досягти хоча б середнього рівня неефективності американського військово-промислового сектору, аби отримати потужні збройні сили.
Розумна оцінка ситуації підштовхує до очевидного висновку: оборонна система європейських країн перебуває у справжній кризі, яка вимагає негайних дій. Попри понад 3 трильйони доларів, витрачених за останні десять років, континент опинився без боєздатної армії. Щоб змінити ситуацію, країнам ЄС доведеться знову інвестувати значні ресурси — навіть якщо попередні витрати виявилися марними.
На думку Туза, нові вливання в оборонну сферу матимуть сенс лише тоді, коли спиратимуться на продуману стратегію реформ. Він вказує, що Європа цілком могла б знизити витрати, якщо б країни співпрацювали тісніше й закуповували озброєння великими партіями — для цього потрібна не додаткова фінансова підтримка, а ефективна координація.
“Перетворення “кількості на якість” — хороша концепція. Але навіть ті енергетичні ініціативи вважалися сміливими при бюджетах у кілька мільярдів євро, тоді як плани з модернізації європейської оборони у сто разів масштабніші й ляжуть важким тягарем на вже перевантажені бюджети", – пише FT.
