Олена Іванівна Степанів (у шлюбі – Степанів-Дашкевич) – військова й громадська діячка, науковиця.
Місце народження, освіта
Народилася 7 грудня 1892 року в селі Вишнівчик (нині – Львівська область), у родині греко-католицького священника.
У 1910 році вступила до жіночої учительської семінарії Українського педагогічного товариства у Львові.
Пізніше стала студенткою філософського факультету Львівського університету, де вивчала історію та географію.
Протягом 1919-1921 років навчалася в Віденському університеті. Здобула ступінь доктора філософії.
Кар’єра
У юності була членкинею організації “Пласт”, а також брала участь у діяльності товариства “Сокіл” й очолила його першу жіночу чоту у Львові. Крім того, влаштовувала на Галичині фізкультурні виступи, а також входила до таємної організації середньошкільників, яка протягом 1912-1914 років видавала часопис “Життя”. Належала до Української Радикальної Партії.
Під час Першої світової війни разом із однодумицями організувала медсестринське відділення.
У 1914 році ввійшла до складу Комітету об’єднаних стрілецьких товариств і вирушила на фронт як командирка жіночої чоти Українських січових стрільців – військового формування у складі армії Австро-Угорщини, ставши першою жінкою-офіцеркою в їхніх лавах.
Брала участь у Карпатській воєнній кампанії. У травні 1915-го їй надали звання хорунжої. Незабаром, під час бою поблизу Лисовичів (нині – Львівщина), потрапила в російський полон.
Повернулася до Галичини в квітні 1917 року. За військові заслуги отримала одну з найвищих відзнак Австро-Угорської монархії – медаль “За хоробрість”, а також військовий Хрест Карла.
Була однією з організаторів Листопадового чину 1918-го – повстання, результатом якого стало утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Також брала участь у Польсько-українській війні 1918-1919 років. У березні 1919-го, після боїв за Львів, отримала звання четарки в Українській Галицькій Армії (УГА) та командувала взводом.
Пізніше того ж року була вимушена покинути армію через хворобу. Згодом почала працювати на посаді пресового референта Міністерства закордонних справ УНР у Кам’янці-Подільському.
З 1921 року викладала в приватній дівочій гімназії Сестер Василіанок.
У 1925-му відійшла від політичної діяльності, хоча до того належала до Української Партії Національної Роботи та низки організацій.
У 1939-1941 роках викладала в школах, а з 1940-го паралельно працювала в філіалі Інституту економіки Академії наук СРСР.
У період із 1941 по 1944 роки одночасно викладала в гімназії та фаховій школі.
У 1944-1946 роках була співробітницею Львівського Інституту економіки АН УРСР, а потім – Київського Інституту економіки АН УРСР.
Наприкінці 1948-го перейшла у відділ геології Природничого музею АН УРСР у Львові.
20 грудня 1949 року радянська влада заарештувала Степанів за звинуваченням у “державній зраді” та “антирадянській діяльності”. Діячку засудили до 10 років таборів.
Була звільнена в 1956 році через стан здоров’я й повернулася до Львова.
За своє життя написала понад 70 праць.
Смерть
Померла 11 липня 1963 року. На той момент їй було 70 років. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові.
Сім’я
Була одружена з політичним і військовим діячем, полковником армії УНР Романом Дашкевичем.